Нас з Світланою об’єднало спільне дитинство та школа, бо ми виросли сусідами по під’їзду, разом гралися в дворі і ходили в одну школу.
Але, чим старшими ми ставали, тим рідше бачилися.
Я вийшла заміж в інше місто і рідко бувала в батьків, а Світлана згодом теж вийшла заміж, але поїхала жити в село.
Тоді не було мобільних, тому ми листувалися і згодом все звели до вітань з великими святами та днем народження.
Недавні десять років ми знову одна одну віднайшли і почали ділитися життєвими історіями, які за ці п’ятдесят років кожна з нас мала достатньо.
У мене звичайна родина, тому я не мала чим особливо ділитися, а от Світлана мала доволі нелегке життя.
Так сталося, що її чоловік заробляв в Сибіру і часто не бував вдома. Вона ж сама практично господарювала та ростила єдиного сина. Звела велику хату на два поверхи та ще й з жилим підвалом, наповнила меблями, але далі сталося несподіване – чоловік передчасно пішов з життя.
Світлана довго горювала і всі свої надії покладала на єдиного сина.
Хлопчик ріс дуже тихим та відповідальним, слухався маму та гарно вчився.
Жінка пишалася тим, що її дитина – приклад для наслідування в школі, а далі вже побачила жінка, що дівчата заглядаються на її сина.
– А ще б не заглядалися, – розповідає вона, – Високий, гарний і хата готова. Я добре бачу, що вони мало на ньому не б’ються, а він вибрав собі таку тиху дівчину, якась така невиразна, що я йому одразу сказала – ти вартий кращого і мені такої невістки не треба.
Далі я не зрозуміла в який момент він одружився і тут вже Світлана почала жалітися, що невістка мало того, що сама була з дитиною, то ще й йому ніякого спадкоємця не привела.
– Ще й жити повела до себе!, – обурюється жінка, – А хата моя вже хиліє, бо ж нежила! І ще й мені забороняє до них приходити, а сина до мене не пускає! Уявляєш, як мені віддячила за дитину? Я сама лишилася як билинка!
Я її страшенно жаліла, бо отак ростиш дитину, а вона не розуміє, що треба віддячити матері за добро. Співчувала я їй дуже довго і часто вислуховувала та ставала на її сторону в цих ситуаціях.
Аж одного разу я потрапила на гостину до чоловікової родини, там був у когось ювілей і там я дізналася всю правду!
Як то буває за столом – спочатку про ювіляра, а потім кожен за своє. І ось біля мене сидить пара, чоловік та жінка, дуже симпатичні і тут їх питає хтось:
– Що там, Любо, твоя свекруха? Вже поліцію до вас викликала?
– Цього місяця ще ні, – каже жінка, а чоловік ніяковіє.
Звичайно, що така ремарка одразу мене зацікавила і отак я дізналася наступне: біля мене сидить якраз син Світлани Михайло!
Виявилося, що Світлана дуже довго вибирала синові наречених і вже на одній згодилася, проте хотіла аби молодята жили з нею. А далі пішло звичайне – невістка не так готує, багато палить газу та нічого не вміє.
Невістка терпіла близько року, а потім сказала Михайлові або вони йдуть жити до неї або життя не буде.
Михайло б пішов за нею, але мати викликала і швидку, і поліцію, що на такий цирк мало не вся вулиця збіглася дивитися.
Михайло лишився вдома, а Світлану дуже скоро виписали з лікарні.
Жінка довго охала і ахала, вимагала від сина слухняності, але чоловік наляканий такою материною реакцією на його одруження вже й не одружувався.
Хлопцю вже пішло за тридцять, коли він зустрів Любу і привів її до матері, думаючи, що та прийме і нову дружину і вже дорослого онука.
Але все пішло так, як і з попереднім разом – невістка нічого не вміє, марнотратна та ще й дитина її неслухняна.
Люба довго не терпіла і сказала Михайлові, що треба обирати або вона, або мати.
Михайло вибрав її попри те, що мати знову викликала поліцію і швидку. Чоловік провідував матір в лікарні, але додому йти відмовився.
– Вона не розуміє, що я не її власність і вона не просто хоче аби я вернувся додому, але аби я сам вернувся додому. А я Любу люблю і мені з нею добре, попри те, що мама каже, що я можу мати ще багато жінок. Я готовий її доглядати і їй допомагати. Але кожного разу, як я приходжу, то все закінчується сварками.
– Більше того, – сумно додає Люба, – вона не дає нам спокою – вона телефонує мені на роботу та говорить всілякі неприємні речі на мене керівництву. Це дуже неприємно. Я не розумію, чому вона так чинить?
І я вже не знаю, кому вірити! Чи правду мені каже Світлана чи її син?
Фото Ярослава Романюка.
