Весну я не чекаю з нетерпінням, адже знову треба буде садити город, хоч як я не переконую свою маму цього не робити. Розказую, як було минулого року, позаминулого і позапоза минулого, але у неї одна відповідь:
– Ви, молоді лиш би нічого не робили, головне язиками теліпати.
Яка я молода в сорок п’ять років? Вже би мала сказати мамі «ні» і жити в своє задоволення, але ж то моя мама, з нею якщо в таку гру грати, то вона сама буде йти і садити, в свої сімдесят чотири.
Вже всі сусіди навколо нас зрозуміли, що в боротьбі проти слимаків і сліпаків вони безсилі, ще медведика була, а миші, то як безумовні клієнти.
Я вже мамі навіть на відео знімала та показувала, як зійшла капуста рядочком, а потім її щось як давай тягнути донизу і за секунду паростка не стало. І так оте «щось» витягує все, не дивиться, чи то квітка, чи то овоч, просто якесь всеїдне.
Оскільки сусіди вже нічого не садять, крім трави, то ви розумієте, що все оте повзе і лізе на нашу ділянку, а те ж усе моїми руками зроблене і потом скроплене. І воно ж не дає ніякого результату, урожаю просто нема.
Мама потім викопує, бідкається, грозить, читає щось про виведення тієї «живності» з городу, але вони п’ють пінне з медом, заїдають мукою кукурудзяною і лиш ще більше плодяться.
Біля хати жодної квітки нема, як вбережеш її до цвіту на підвіконнику, то вони тоді занюхають і вже й на підвіконнику нічого нема.
Я втомилася викидати гроші на все це, бо ж воно не падає мені з неба. На мамину пенсію квітки не купиш, як і насіння чи цибулі, чи помідорів.
І воно не має урожаю через цих шкідників, але мама далі вперто за своє – треба садити, бо цього разу все буде по-іншому.
– А може вони вимерзли?, – каже з надією.
Хтось влітку відпочиває з сім’єю, а у мене отой вічно город на голові: а чи мама поливає, а чи зійшло, чи треба сапати, бо в мами спина…
Ні подяки від мого чоловіка з дітьми, ні від мами, ні від природи. Доки це має бути? Я доросла жінка. А маю слимакам служити?
До мами достукатися не реально, чому – не відомо. Наче й розуміє, що все дорого, що треба економити, але все одно садить. А потім ходить з відром та слимаків збирає та мені жаліється, що вже пів відра є, а ще на стільки ж буде, а вона вже не може, бо спину прихопило.
Як бути мені надалі? Як це коло перервати? Що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
