Довгий період мого життя поруч зі мною була одна чудова людина.
Вона навчила мене однієї дуже цікавої речі: якщо ти маєш наміри подзвонити, написати або зізнатися про щось дійсно важливе, то неодмінно зроби це.
Якщо ти цього не зробиш тепер, то настане час, коли ти взагалі не зможеш це зробити.
Наші відносини розвивалися досить дивно. Він закохався в мене з першого погляду. Ми ще зовсім молоді.
Він мені, напроти, не подобався. Навіть швидше, я б сказала, дратував мене. Ходив хвостиком у прямому сенсі цього слова.
Наші спільні знайомі намагалися нас звести усіма відомими і не дуже відомими способами. Але я була непохитна.
– Дівчатка! Приберіть його від мене! – говорила я все у такому дусі.
Але він ніяк не здавався. Минуло півроку з дня нашого знайомства. Я не змогла більше опиратися і здалася. Так ми почали зустрічатися.
– Дівчатка! Як я раніше жила без цієї людини? – задавала я це питання своїм задоволеним подругам.
І насправді, це була дивовижна людина! Справжній чоловік. Про таких кажуть: «Як за кам’яною стіною!» Веселий, добрий, сильний – це все про нього!
Але в один момент усе розвалилося! Та ще й я винна була.
– Мене забирають на службу, – з радістю повідомив він.
Так, він був з тихі сучасних молодих людей, які мріють відслужити.
– Ти будеш мене чекати? – з надією запитав він.
Мені всього 17 років! Чекати 2 роки? А раптом він прийде і відмовиться від мене? – не хороші думки з’явилися в моїй голові та відразу тисяча питань і сумнівів.
У підсумку він пішов, а я твердо вирішила, що чекати не буду. Поки він служив я почала зустрічатися з іншим.
Після його повернення ми стали з ним спілкуватися як друзі. Для мене це було дуже дивно і приємно.
Згодом, він побрався з дівчиною. Я теж вийшла заміж і в мене з’явилася донька. Спілкування наше зійшло нанівець. Але мені завжди так хотілося подзвонити йому, або написати. Мені дуже бракувало нашого спілкування.
Я уявляла, як ми з ним зустрінемося, разом з дітьми. Будемо, як раніше сидіти в парку, і розмовляти ні про що.
Але все якось не наважувалася зателефонувати. Лячно було втрутитись в чуже сімейне щастя.
Коли я збиралася вдруге стати мамою, мені зателефонувала подруга:
– Олено, вчора Сергій пішов з життя, – ці слова для мене прозвучали як грім серед ясного неба.
Виявилося, що останні 3 роки він мав недугу. Тепер мені дуже шкода, що я жодного разу так і не наважилася зателефонувати йому!
Жила собі спокійно, і навіть не здогадувалася, що людина, яка була колись найріднішою для мене може так швидко покинути цей світ!
Якщо Ви хочете комусь зателефонувати – зателефонуйте прямо зараз! Не потрібно думати про те, що подумає інша людина, або що це буде незручно! Треба ловити момент доки він не втік!
Життя занадто непередбачуване, щоб відкладати важливі речі на потім. Я вже це зрозуміла.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.