fbpx

Я вийшла заміж за матусиного синочка і в усій красі відчула, що то таке. коли до тебе приходять без попередження, все критикують від того, що ти готуєш, до того чи є у тебе під ліжком павутина.

Подруги радили мені піти до свекрухи та показати як то виглядає, коли вона в чужій хаті на кожен недолік вказує.

– Я прийшла до своєї, – каже подруга Наталя, – І отак з порогу їй кажу: «А чого це ви розвернулися і йдете, а пальто мені хто потримає? А в чому це ви така визбирана в хаті ходите? Таке враження, що ганчірку з підлоги взяли та обгорнулися. Що це на цілу хату так смердить? Невже не можна здогадатися якось двері закривати, коли смажите рибу? А що це у вас повна раковина посуду? І що, що не встигли помити, бо готуєте, чистота має бути в усьому! і павук он у вас в кутку вже онуків має. А ви його ще не винесли!» І я ще її тон передала, то вона зі мною тиждень не говорила, але потім претензії її поменшали! І ти так спробуй!

Звичайно, що я таке б не зробила. бо я просто собі не уявляю, якби я своїй свекрусі та таке сказала, та вона б мене як того таргана.

Але ж робити щось треба, бо це просто вже переходить всілякі межі. Я просила чоловіка якось втрутитися, але він просив мене аби я робила вигляд, що все виправлю і мовчала. Я не вважаю, що це вчинок, що чоловік мене захистив перед своєю матір’ю!

Якось ми прийшли до неї в гості, але то були гості для сина, а я прямим ходом на кухню:

– Ходи, навчу тебе нарешті котлети людські робити,- каже вона мені.

Я погодилася, бо ж що буду казати? Котлети я робити не вміла та й не дуже хотіла, бо в молоді роки не так хочеться котлет на пару, як просто бути разом з чоловіком, якого любиш. Але мати Василя була впевнена, що тільки борщ і котлети врятують нашу сім’ю від розпаду.

Сказала, щоб я відтиснула хліб, який вона перед тим намочила і я старанно зробила те, що вона хотіла, але та давай мені виговорювати:

– Що ти так його відтиснула, мов той камінь! Які тепер котлети будуть? Сухі!

Вона це сказала таким тоном, що у мене сльози покотилися по обличчю, а Василь, який на це зайшов до кухні, зробив вигляд, що не бачить, як я плачу.

Я ледве заспокоїлася, бо зрозуміла, що свекруха насолоджується моїм виглядом і якось досиділа ту гостину до кінця. Коли ми йшли додому, то я сказала Василеві, що не хочу аби його мати приходила до нас за нашої відсутності і все перемивала та залишала для нього їжу в холодильнику.

– Але ж мамі не важко та й тобі легше, – не розуміє він.

– Ні, мені якраз не легше. Тому хай більше не приходить.

– Але мама образиться!

– Ага, то як мама образиться, то кінець світу, а як я, то все нормально?

Ми тоді посварилися і я зрозуміла, що діяти прямо теж не варіант, бо толку з того ніякого. Мама мені радила просто перечекати. Коли свекрусі стане нудно, але вона раз помила у нас підлогу, коли ми були на роботі, то не виглядало на те, що вона скоро зупиниться.

І це стало останньою крапкою. Ввечері я сказала, що у мене розболілася голова і лягла спати.

– Це через мамин прихід, – роздратовано спитав чоловік.

– Так і вона болітиме так кожного разу!, – сказала я і відвернулася до стіни.

Василь протримався тиждень. Я була здивована, але попускати не хотіла. Коли ж одного разу я зайшла в квартиру і застала той безлад, який залишила, то я вже чоловіка винагородила. І, знаєте, не дуже в той момент він хотів маминого борщу.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page