fbpx
Історії з життя
Я викинула сміття за себе і за ту жінку і тільки по дорозі назад зрозуміла, що так би всипала тій незнайомці її ж мішками зі сміттям

Іноді незвичайні історії трапляються навіть тоді, коли ти просто вийшов із собакою виносити сміття.
Ось і початок історії.

Я наповнила пакети, пристебнула собаку та пішла. По дорозі біля сусіднього будинку побачила маленьку розгублену дівчинку. Років вісім не більше. З трьома величезними пакетами сміття та собакою.

«О, колеги!» — подумала я.

Але здивувалася. Тому що дитина маленька, собака теж маленька, не за розміром, а за віком, місяці три-чотири лабрадор-ретривер. Але в ці три-чотири місяці цей собака досить великий, розміром якраз з мого дорослого пса семи років. Але мій у сім років, ще той шибеник, а що говорити про цуценя.

Тягне дівчину з боку в бік, лізе носом у пакети, знову тягне. Навіть я у такій ситуації не ризикнула б тягтися зі сміттям, та ще й з трьома величезними пакетами.

Поки я йшла і спостерігала за цією картиною, мене наздогнала жінка та зупинила:

— Ви ж йдете до смітника? Доведіть дівчинку! — тоном, який не припускає заперечень, сказала вона, розвернулась і пішла в протилежний бік.

Незнайомка озирнулася ще кілька разів, перевіривши, чи точно я зрозуміла її вказівку.

У цей час цуценя вирвалося з рук дівчинки, порвало пакет зі сміттям, витягнуло недоїдки і з насолодою почало їх їсти.

У таких випадках потрібна миттєва реакція – спочатку рятувати, потім розбиратися. Будь-який відповідальний собачник знає, що собакам не можна їсти будь-що.

Дівчинка захлиналася сльозами, зовсім не знала, що робити. Сміття на асфальті собака не слухається.

— Бешкетує? — я впіймала цуценя і виколупала кістку з пащі.

— Ага, — схлипнула дівчинка.

— Нічого, зараз зберемо сміття, і все буде добре! — збираючи недоїдки з асфальту, заспокоїла я дитину. — Це твоя мама?

— Так, — шмигнула вона.

— Гаразд, давай сюди мішки, бо вони в тебе важкі, все одно не дотягнеш, а тим паче через дорогу та ще й з собакою! — Я забрала мішки. — Біжи додому, тільки обережно!

— Гаразд! — щаслива дівчинка смикнула повідець і побігла.

А я викинула сміття за себе і за ту жінку і тільки по дорозі назад зрозуміла, що так би всипала тій незнайомці її ж мішками зі сміттям.

Мало того, що вона відправила свою доньку через дорогу з непідйомними мішками, з неадекватним собакою, так ще й умудрилася наказати мені допомогти своїй дитині. Ні «дякую», ні «будьте люб’язні», просто «доведіть дівчинку!»

Віддала розпорядження та пішла у своїх справах.

Зрозуміло, що я б не покинула дитину і навіть без її прохання допомогла, але ж як дратують такі люди, які вважають, що всі їм зобов’язані.

Shоstakova Halyna

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page