Отож, я час від часу навідуюся до сина в гості і скажу вам, що раптові візити свекрухи не такі вже й погані. Ось, наприклад, мій призвів до того, що я вивела на чисту воду сина і невістці теж дала прикурки, що мовчала.
Я живу сама і коли мені геть самотньо, а діти не пишуть і не телефонують, то в мене одразу закрадається думка, що у них щось сталося, але вони не хочуть мені нічого говорити. А моє ж серце чує!
Тому я збираю сумку і їду то до сина, то до доньки і пересвідчуюся на власні очі, як у них справи. Десь порадою, десь розрадою, десь нянькою, а десь і справедливим суддею та й знадоблюся.
І ось цього разу неспокій було моє серце щодо сина і ще й сон мені такий приснився, наче я не можу зігрітися, тягну на себе ковдру, кутаюся, а холод такий, що до кісток пробирає.
Я тоді сумку зібрала і на перший автобус та до сина.
Двері мені відкрила заспана невістка і я одразу відчула запах. Та ховала очі, але я одразу спитала:
– Де він?
Син сопів на дивані одягненим, був розгардіяш і треба було негайно провітрити кімнату.
– Давно він так святкує, – спитала я невістку.
– Третій день.
– А ти що?
– А я що?, – питанням на питання відповіла невістка.
– Робиш що?
– Нічого, ви ж знаєте, його не треба зачіпати, бо потім до ранку не заснеш. От як вчора, – і знову ховає обличчя.
– Все зрозуміло.
Мені й справді все було зрозуміло. Знала я таку ситуацію на власній шкурі. Діти малі були, а я теж мовчала. Раз змовчала та вислухала, яка в кого дружина і як рівно та за наказом вона ходить, а я ось така, що треба мені показати.
Далі ситуація повторювалася і в цьому мареві свідомості я зрозуміла, що прикладом для наслідування мого чоловіка є його напарник Віталій. Саме він показує, як треба виховувати ідеальних дружин.
– В матері поночує кілька днів і як шовкова, – вчив він молодих колег міцному сімейному щастю, так переказував мій чоловік.
Але я вирішила зробити по-іншому. В п’ятницю попросила свого тата прийти до нас переночувати.
Семен гупав в двері, але замість мене відкрив тато і сунув чоловікові його речі:
– Прийдеш людиною, тоді впустимо, – сказав тато, а там авторитету було під метр дев’яносто і сто десять кілограм.
Семен і пікнути не смів, пішов геть. Як виявилося, він далеко не пішов від хати, а переночував на лавочці і зранку всі сусіди його бачили.
– Мене всі сусіди бачили, ти про що думала, – почав він мені вичитувати.
– Якщо хочеш, щоб сусіди не бачили, то роби так аби ти ночував вдома, – спокійно відповіла я, – А ще краще, не май такого напарника, який тебе змушує спати на лавці, а не у теплому ліжку.
Чоловік кілька днів зі мною не говорив, але я була мила і привітна, годувала і турботливо накривала ковдрою, бо після того випадку він щось дуже мерз.
За кілька місяців напарника велемудрого перевели кудись далі, а мій чоловік більше ніколи собі подібного не дозволяв.
Саме тому зараз, дивлячись на сина, я все зрозуміла – я маю бути тепер в ролі свого тата. На мені не сто десять, але у мене материнське серце.
Я ніжно розбудила сина ковшем холодної води, а потім почала виховну годину.
– Ти забув, як тато таким самим додому приходив? Ти цього своїм дітям хочеш, – сказала я, – Запам’ятай, Віру буду до кінця днів визнавати за невістку і онукам допомагати, але тебе на поріг не пущу і тут ти жити не будеш.
На кожну синову репліку я казала:
– О, так і батько казав…
Син пішов з квартири, а ми з Вірою пішли робити сніданок.
Через пів години на порозі стояв син з двома букетами квітів.
А ви кажете – не приїжджайте без попередження.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
