Одна моя добра знайома жила з хлопцем, душа в душу, вони не розписувалися, це здавалося порожньою формальністю. Він добре заробляв, Оленка навіть інститут не закінчила, хлопець переконував, що завжди її забезпечить.
— Ось він, мій принц! – думала щаслива Олена.
З’явилась дитина. А потім цей принц завів нову подружку і виставив Олену з донькою. Аліменти платив сміховинні. Олена в чужому місті, без даху над головою, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до себе, до батьків, але там маленька квартира і нездоровий батько. І тоді Олена сказала:
— Я виживу! Я сама вирощу дочку принцесою, раз з принцом мені не пощастило.
Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса.
І Олена пішла працювати офіціанткою, а потім підробляла де тільки могла. Тому, що більше нікуди не брали. Знімала кімнату у віддаленому районі у доброї жінки, яка інколи ще й з донькою допомагала. Попутно вчилася на вісажиста.
Три роки були, мов у тумані, не спала, і доїдала на кухні те, що залишилося в тарілках відвідувачів ресторану. В одних черевиках ходила дві зими поспіль, але доньці купувала гарні сукні.
І вижила. Без усіляких багатих залицяльників і раптових удач. Тепер у неї своя малесенька справа. Не фонтан, просто орендує приміщення де робить маникюр і макіяж. Знову ж таки підробляє і вчиться, але вже може орендувати квартиру і відкладати на власну.
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах побудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без ниття. Майстри жалітись і шукати винних, якраз чоловіки.
Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді – вони скоріше ящірки. Відкидають хвіст, коли доведеться. І мчать далі, відрощуючи новий. Їх не зупинити, не впіймати, вони уже не тут, вони будують нове, щасливе життя.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.