Я вже була на восьмому місяці, коли наші з чоловіком стосунки почали змінюватися, і не на краще. Ми прожили разом сім років

У мене є донька від першого шлюбу, яку чоловік прийняв як свою. Спільних дітей у нас не було, бо я була зайнята кар’єрою, і ми обоє вирішили, що ще не час. Але все змінилося, коли я несподівано зрозуміла, що згодом ми станемо батьками.

Мені здавалося, що він був у захваті від цієї новини. Особливо після того, як на огляді сказали, що буде хлопчик. Він навіть організував маленьку зустріч з друзями, щоб відсвяткувати. Але насправді ситуація почала складатися не так, як я очікувала. Коли я була на третьому місяці, у чоловіка виникли проблеми зі здоров’ям, що змусило його піти з роботи. Спочатку він казав, що це лише тимчасово — потрібно трохи відпочити та відновитися. Але минуло вже півроку, і я бачу, що ніякої особливої активності щодо пошуку роботи він не проявляє.

Я взяла на себе все: і облаштування дитячої, і купівлю всіх необхідних речей для майбутнього сина. Коляска, ліжечко, одяг — усе це я вибирала й оплачувала сама, використовуючи свої заощадження, які довго накопичувала. На щастя, декретні були пристойні, і ми могли прожити за мій рахунок. Але в глибині душі мене це хвилювало. Звичайно, я не сподівалася, що чоловік миттєво повернеться на роботу, але ж час іде, і з кожним днем моя впевненість у нашому майбутньому слабшає.

І тут сталася чергова розмова, яка змусила мене задуматися ще глибше. У мами чоловіка мав бути ювілей. Вони з братами вирішили, що їй найкраще подарувати путівку в дорогий санаторій. План звучав чудово, але коштував досить дорого — кожен мав дати по 10 тисяч гривень. І ось чоловік прийшов до мене з цим проханням, сказавши, що це їхня сімейна традиція — складатися на подарунок для батьків. Але ось тільки одна проблема: він не мав грошей.

«І як ти це уявляєш?» — запитала я його, намагаючись залишатися спокійною. «Я ж одна зараз забезпечую нашу сім’ю, а скоро народжу, і вже не зможу працювати якийсь час».

Його відповідь мене вразила. Він ображено знизав плечима і сказав: «Ну, я думав, що ти зможеш допомогти. Це ж для моєї мами».

Так, це була його мама, і відносини між нами завжди були трохи прохолодні. Я не була проти того, щоб допомогти, але мене непокоїло те, що ці гроші, які я відклала, мали піти на наше життя після народження дитини, а не на розваги. Я відчувала, що більше не маю сил мовчати.

«Євгене, — почала я серйозно, — мені здається, що ти зараз не розумієш ситуації. Скоро у нас буде син. Нам треба думати про його майбутнє. Ми вже витратили майже всі заощадження на підготовку до його народження, а роботи у тебе досі немає».

Він сидів мовчки, опустивши голову. Я розуміла, що йому неприємно це чути, але правда була невблаганною. Ніхто не хотів говорити на такі теми, особливо в такий момент, коли повинна бути радість від очікування дитини. Але я більше не могла тримати все в собі. Моє життя не зупиниться після народження сина. Я хочу мати фінансову впевненість і надійного партнера поруч.

Чоловік роботу ще не знайшов, а я маю викласти з відкладених особисто грошей на подарунок його матері, якій я навіть не подобаюся?! Я вважаю, що він повинен вирішувати такі питання самостійно, бо стосуються вони його родини.

Майбутній дитині він абсолютно нічого не купив і не думає про це, але вважає, що ще й гроші на подарунки може просити. Ну, роздам я зараз все зі своєї купки, а що потім? Сидіти і випрошувати в нього, коли він нарешті зароблятиме. До появи малюка залишився місяць, роботи у нього ще немає і найменше, що я зараз хочу, то гуляти у свекрухи на ювілеї.

Час покаже, як ми впораємося з цими випробуваннями, але я дуже хочу вірити, що зможемо.

You cannot copy content of this page