fbpx

Я вже й сил не мала на от таке дивитись. Невістка часу вже не мала, аби в домі підмести, все біжить і біжить туди. Я не витримала і пішла до свахи із серйозною розмовою. Ну правда ж, скільки вже можна? Але вийшла з того дому повністю розгубленою. Не знаю, як побачене узагалі можна розуміти

Я вже й сил не мала на от таке дивитись. Невістка часу вже не мала, аби в домі підмести, все біжить і біжить туди. Я не витримала і пішла до свахи із серйозною розмовою. Ну правда ж, скільки вже можна? Але вийшла з того дому повністю розгубленою. Не знаю, як побачене узагалі можна розуміти.

Останні п’ять років мій син із сім’єю проживають у нашому великому будинку за містом. Свого часу ми із чоловіком придбали ділянку і вибудували двоповерхового красеня.

Син отримав у спадок квартиру і саме там вони із дружиною і жили перші роки шлюбу. Проте, коли не стало мого чоловіка я покликала їх жити до себе, адже лишилась одна у величезному будинку. Зрештою, ми з чоловіком і будували його таким великим, аби згодом жити усім разом.

Не скажу, що в нас усе гаразд, адже невістка моя з самого початку не хотіла того переїзду. Я добре бачила її невдоволене обличчя, але звертати уваги на такі дрібниці наміру не мала.

Перший час я її не чіпала, але згодом чітко розділила наші обов’язки, адже вона все більше була на кухні і у своїй кімнаті, а дім великий, як і ділянка і все потребувало догляду.

Та от, останнім часом я невістки просто не бачу вдома. Моя сваха занедужала і невістка у її домі днює і ночує. Не те що їсти приготувати, вона часу не має ні в домі підмести, ні траву скосити на газоні.

Прибіжить поночі, а в той час яка робота? Ото лиш і чую, як вона душ приймає, та в свою кімнату двері зачиняє. Не раз пробувала із нею говорити. Мусила ж нагадати, що у неї є сім’я і є обов’язки. Та вона як не на роботу поспішає, то вже приходить така виморена, що й слова не ладна сказати.

Я вже не витримала і пішла до свахи. Живе вона таки далеченько, я до неї останній раз лиш перед весіллям дітей заходила. Якщо чесно, то ми із нею і не спілкувались ніколи. Та й про що? Вона мені чужа людина.

Так от. Заходжу я до хати і явно бачу,що там ремонт робиться. Мало того, що скрізь плівка і запах фарби, так ще й добудова біля будинку.

– Буде вбиральня. – говорить мені сваха радо.

Сваха таки схудла дуже і видно, що їй не надто добре, але жвава. При мені вона і чай поставила і що робила на кухні. Тобто я не бачила причини, чому то невістка тут після роботи повинна бути постійно.

— Ніно. – кажу до свахи. – Ти ж розумієш, що твоя дитина виросла і нічим тобі не зобов’язана у неї своя сім’я є. Останній рік вона тільки тут у тебе. Я її бачу вдома лиш поночі і з самого ранку. Ну куди таке годиться? Син поки нічого не каже, але я певна, що й йому те не подобається.

А сваха на мене дивиться в усі очі:

— Ну по-перше: донька не в мене, а в своїй хаті. Та й цей ремонт вона робить для своєї мами, для себе, зрештою. А вже, як про сина свого згадали, то він навряд і помітить відсутність дружини, головне, аби мама поруч була.

Ми не дуже гарно розійшлись. Я йшла додому і просто не знала, що думати. Як то так можна: жити під моїм дахом, а бігати до матері ремонти робити? Що це узагалі таке і, як це розуміти?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page