Мені сорок п’ять років і я неодружена і ніколи не була, дітей не маю, живу сама, батьки постаралися і купили мені однокімнатну квартиру, де на мене чекає кіт Василь.
З Мількою ми дружимо вже роки, разом ходили в школу і відтоді повелося, що вона гарна, а я розумна. Як мене Міля не просила аби я й фарбувалася, й одяг міняла, але мені те все придурювання було чуже.
Коли ж після інституту вона вийшла заміж і дуже вдало, то почала переді мною чомусь відчувати провину:
– Так, наче мені доля віддала і твою частку щастя, а як потім забере?, – казала вона мені, – Я такого не хочу, тому краще влаштую тобі особисте життя і сама буду щаслива.
Так, її Олег і свій бізнес розкрутив, дім вибудували, машини дві, діток двоє, вона домогосподарка і чудово виглядає, між ними й досі кохання. Є що втрачати.
І от вона й тягала мене то на корпоративи їхньої фірми, то зводила з колегами чоловіка, то з однокласниками, одногрупниками… Я вже й лік втратила від тих побачень, бо вона перед тим мене завжди впихала в якісь тісні свої сукні, в яких я боялася й дихнути аби не зіпсувати, адже вони були дуже дорогі. Та й не подобалася я собі з моlним макіяжем і зачіскою, я ж не буваю така в житті, а як побачить мене чоловік без мальовидла і що тоді?
Я бачила, що й Міля втомилася від такого сватання і я втомилася, тому й казала їй, що зустрічаюся з Василем, поки не знайомлю, щоб не зурочити.
Вона на кілька місяців дала мені спокій, а якось прибігла:
– У Олега нова секретарка! Додому пізно приходить і в відрядження їздить, каже, що хоче розширювати свій бізнес… Чую я, що щастя моє от-от зникне!
– Тільки не кажи, що ти мене знову з кимось знайомитимеш!
– Ну, майже, але ти мене маєш тут виручити, розумієш в чому справа…
І вона почала мені розказувати, що є у неї троюрідний брат, холостяк, вже стомився відповідати на питання, чому у нього пари нема, а в матері скоро сімдесят п’ять, всі зберуться, а він знову сам.
– Хто, як не ти його зрозуміє? Ти ж сама знаєш ті косі погляди і перешіптування!
– Добре, я його виручу, але ніяких твоїх суконь, я вдягнуся так, як мені зручно.
– Але так ти вдягаєшся на роботу, а тут ювілей!, – вперлася подруга.
Ми довго сперечалися і домовилися, що я куплю щось нове на свій смак, а вона зі мною пройдеться по магазинах, щоб все було під контролем.
– Павло хоче аби ви ще зустрілися перед святом, щоб обговорили легенду.
– Добре, – сказала я.
Я чекала в кафе і думала, яким же має бути сорока п’ятирічний холостяк? Що з ним не так, що він досі без пари? Коли ж я його побачила, то питань стало ще більше, ніж відповідей, бо переді мною, був симпатичний чоловік, який вмів вести себе за столом, мав почуття гумору і взагалі був просто чудовим!
– У мене на язиці крутиться тільки одне до тебе питання, – сказала я, – Чому ти досі не одружений, ти ж такий класний!
– Ти зірвала мені з язика! Чому ти досі сама, якщо ти просто чудесна?
Ми дивилися один на одного і чи не водночас сказали:
– Чекала на тебе…
До його матері на ювілей ми йшли справжньою парою. Я така щаслива. Що не можу й описати. Бо слів бракує, але ви б бачили Мілю – вона мало не лускає від щастя:
– Олег її звільнив! Доля знову повернулася до мене обличчям, а все через тебе!
Я в таке не вірю, але як їй пояснити, що це дурниці – як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
