fbpx

Я вже сама не знаю чи стою на правді. Бо так мені син з невісткою голову закрутили, що край. Але я не хочу їм квартиру віддавати! Може й правильно віддати дітям двокімнатну квартиру, а самій перейти в стару, але я не хочу, а як згадаю, що я пережила заради нової квартири, то категорично проти такого обміну

Мені зараз шістдесят три роки і я побула щасливою лише кілька років, коли купила собі квартиру і робила в ній ремонт. Напевно, так не гоже казати, бо й одружена була і син у мене є, але те все життя пройшло в вічних клопотах, претензіях, економії і негараздах. Я не знаю за який час син мені виріс і привів до нас невістку. Я аж очі витріщила, коли він привів за руку дівча, а живіт вже був біля носа!

– Мамо, то Іринка, ми будемо жити разом.

– Добре, – ледве вимовила я, бо від побаченого мені аж в горлі пересохло.

– Там батьки скидаються на весілля, то ти б теж дала щось, – каже він мені.

– Я?

– Так, я ж не маю грошей, ще вчуся.

– То йди в батька проси. У мене гроші звідки?

То було щирою правдою, бо звідки у мене, вчительки початкових класів, гроші? Я маю лише кілька тисяч на крайній випадок і все. Як ми з чоловіком розходилися і розмінювали квартиру на однокімнатні, то я переступала через гордість і просила в чоловіка гроші на сина, бо підліток так ріс і їв наче не в себе.

– Я й так забагато плачу, – відказав мені чоловік, – Якщо треба буде, то з весіллям йому поможу. І от той день настав – хай допомагає.

Але батько відмовив, син образився на нас. А що я мала зробити? Позику брати?

– Тоді ми будемо в тебе жити, – каже син, – Отак шафи відгородимо і буде дві кімнати.

Я вимушена була погодитися, але ви собі уявляєте, що то було за життя? Мені й зошити треба перевірити, а частина з вікном у них! Я сиділа на кухні і так працювала.

Хоч я й знала, що наші жінки їздять на роботу за кордон, але я не могла себе пересилити і наважитися, бо як пані вчителька та буде мити підлогу? Проте, після появи онука я була згодна на роботу в шахті, на копальнях і будь-де.

Поїхала за кордон і почала збирати на власне житло, приїжджала на коротку хвилю аби вибрати собі квартиру в гарному районі, аби побачити як йде ремонт, далі купила техніку і умеблювала квартиру. Тішилася тим, як маленька дитина.

Ви собі й не уявляєте, яке то щастя – пити каву на власній кухні в спокої і визирати у вікно.

Приїхала я от недавно в Україну, зробила новосілля та запросила рідних. Мене вітали, хвалили і лише невістка сиділа мов та хмара.

– Думаю, то несправедливо, що ми тіснимося з двома дітьми в однокімнатній квартирі, а ви тут розкошуєте, – сказала вона мені, коли гості розійшлися, – Чи ви думали, що відкупитеся від сина і онуків тими кількома сотнями, що висилали?

Я не мала слів. До чого тут вони і моя квартира?

Але на словах невістки все не скінчилося. Почала телефонувати і мама моя, і мати її, і син приходив невдоволений. Всі казали одне – віддай квартиру дітям, а сама йди жити в однокімнатну, бо їм треба.

Я не хочу нікуди йти, зі своєї квартири, але ж всі мене переконують, що так неправильно. Колишня вчителька в мені теж каже – так несправедливо, ти маєш вчинити по-совісті. Дійшло до того, що я втратила сон і апетит, не тішить мене моя квартира нова, але розумію, що й і стару я йти не хочу, бо то наче зробити крок у минуле.

Як вчинити – порадьте!

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page