Я вже три роки як заміжня жінка, маю сина, проте батьки мої вважають, що я вийшла заміж дуже невдало. Справа в тому, що Віктор уже мав дітей, яких він виховував сам. Свекруха жила з ним, щоб допомагати, оскільки його першу дружину позбавили батьківських прав.
— Що то може бути за шлюб? Злидні на тебе чекають! У нього двоє дітей, спільного малюка не захоче! Все покладеш на те, аби виростити чужих дітей і нічого не отримаєш натомість. Повір, ти ще на старості років не матимеш де жити!
Загалом, з батьками ми не могли знайти спільної мови, лише брат мене підтримав. Спочатку я була занурена в сімейні справи, тому не думала про стосунки із рідними. Свекруха займалася онуками, мене особливо не напружувала до весілля. А потім уже я почала приміряти на себе роль матері і намагалася налагодити з дівчатками спільну мову.
Ми знаходили компроміси та жили добре. Іноді свекруха забирала онучок на дачу, ми з чоловіком могли провести разом час чи зустрітись із друзями.
Єдине, що мене напружувало, — це відсутність зв’язку з батьками. Мені дуже хотілося поділитися радістю з мамою, але вона якось так недобре відреагувала.
– Катя посіла перше місце на олімпіаді!
— Була б то твоя дочка, а так…
Я перестала розповідати мамі про себе, адже слухати негатив мені набридло. Декілька разів я хотіла до них приїхати в гості з доньками, але мама шукала відмазки і відмовлялася.
Якось ми навідалися до них без попередження. Папа зрадів зустрічі з нами. Дівчата називали його “дідом” і грали з ним настільні ігри. А ось мама всіляко демонструвала своє невдоволення.
Коли ж у нас з’явився спільний син мама не захотіла навіть бачити онука. За її словами я лиш життя собі зіпсувала ще більше. Навіть наш переїзд у власний дім вона не сприйняла, як радість, сказала, що я напрацююсь біля чужого, а сама свого так і не надбаю.
Моєму сину уже півтора роки, але мама його так і не бачила. Ми не спілкувались увесь цей час, а нещодавно – дзвінок. Виявилось, що моя мама занедужала і тепер їй потрібна моя допомога. Вона просить аби я приїхала і доглядала її, адже брат мій нині служить, а невістка на роботу ходить і не може за нею дивитись.
Ось що цікаво, мама моя просить приїхати мене саму. Тобто не “приїжджай з дітками”, а приїжджай і доглянь мене, а я перепишу на тебе дім, адже у тебе ж нічого немає.
Коли ж я сказала, що не можу, бо я мама і в мене троє дітей, вона у сльози. Каже, що я покинула її напризволяще. До мене їхати вона теж не хоче.
Не знаю, як бути. Тато сказав, що ніяких доглядальниць у своєму домі бачити не хоче. Мовляв, тільки я повинна і все тут.
Як мені бути. Не знаю, що робити. Підкажіть, адже маму шкода, а ситуація здається безвихідною.
04,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
