Все почалося місяць тому, коли чоловік переконав мене переїхати жити в його рідне місто.
– Подумай сама, синові потрібна наша квартира.
– Для чого? Він ще й дівчини не має, – казала я на це чоловікові.
– То подумай, чого не має, бо хлопець в тридцять років не має стимулу шукати жінку, бо ти все робиш: вариш їсти, прибираєш, переш. Нащо йому дружина?
Чоловік переконував, що квартира його матері цілком придатна для житла.
– Там щось переробимо, шпалери поклеїмо, труби поміняємо і на наш вік стане, – казав він.
Я вже на пенсії, тому наче й нічого не тримає… Але ж все-таки все рідне, знайоме, близьке… Але погодилася.
Ми переїхали, почали облаштовуватися і ось в одному магазині мій чоловік Петро й зустрів шкільного найкращого друга.
Пообіймалися вони, поохкали, хто як виглядає і Петро запросив його до нас відсвяткувати, так би мовити, новосілля.
Я гостей не дуже люблю, бо мені потім приходиться робити генеральне прибирання в хаті, адже всюди наслідять та й гори посуду. Але все ж, шкільний найкращий друг, то вам не абищо.
Накрутила голубців, зварила картоплі з котлетами, огірочки, помідорчики і на тому все. Прийшов цей Олексій сам.
– Дружина має сидіти вдома з дітьми, – сказав і так на мене глянув, що мені стало якось не по собі.
Ми пішли на кухню, я страви подала і сама сідаю, а він на мене глипає, мовляв, чого з нами сідати? Мені й самій не було дуже цікаво з ними бути, бо дитячі теми мене не цікавили, а про інше вони й не згадували. Сидів Олексій до пізньої ночі, що мені вже хотілося йти спати, а він ну просто сидить і сидить.
Я вже Петрові киваю, мовляв, випроваджуй гостя. Аж тут Олексій помітив оцю мовчазну розмову між нами і каже:
– А що це, тобі дружина каже, коли ти найкращого друга маєш з хати випровадити?
– Та ні, просто вже пізно, – почав Петро таким тоном, що мене аж в жар кинуло.
Тобто, я маю бути нижча, бо вони колись разом з ним кропиву патиками били?
На наступний день Олексій знову у нас, показав пляшку і як вже о себе додому пішов в зал і каже, що футбол і вони будуть дивитися телевізор.
Просто взяв і переключив канал, який ми дивилися і каже мені:
– Метнися щось приготуй поїсти.
Я подивилася на Петра, а той каже, щоб я змовчала, бо ж друг, бо в гостях. Бо приніс випити… Я вже така знаєте, як та кулька, що от-от трісне.
Піти не маю до кого, бо у мене нема подруг. В однокімнатній квартирі ти хіба на кухні сидітимеш, але чого я маю сидіти на твердій табуретці, коли я хочу влягтися на диван?
І чую з кімнати, як Олексій хвалиться, що у нього вдома дисципліна, всі його слухають і слова не кажуть.
Я вирішила, що дочекаюся кінця того футболу, буду мудрою жінкою і так далі… Зібралася і пішла в магазин дещо купити, пройшлася і стало мені легше в голові.
Приходжу і бачу, що вже по матчу, але Олексій і не думає йти, а каже моєму чоловікові аби біг за другою.
– Чи ти жінки спитаєш найперше, – каже він, бо бачить, що я геть не рада такому.
– Ні, не спитаю, – сказав Петро.
Я думаю, ну все, ноги моєї тут не буде, якщо ти друзів обираєш, а не мене.
– Я й сам знаю, що тобі вже час, а у нас з дружиною плани на вечір…
Той почав йому доводити, що так не годиться, що він під спідницею в жінки… І пішов.
Мені от цікаво, як взагалі його витримує рідна дружина?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота