Я їхала із заробітків додому на зовсім. За кордоном я була більше двадцяти років, за цей час і квартиру придбала простору і авто хороше, донька моя на ногах твердо стоїть, думалось, що саме час відпочити і з родиною побути. Однак, уже за тиждень мусила повертатись, добре, що жіночці яка повинна була на моєму місці працювати умови не підійшли. То хоч робота мене чекала.

Донці моїй п’ятнадцять лиш виповнилось, коли я подалась із подругою ліпшою шкати заробітків за кордоном. Нужда в мене велика була. Чоловіка не стало за три роки до того. Ніколи він у мене примірним не був, а як нен стало його, то виявилось, що набрався боргів, та скільки, що я ледь із дитиною кінці із кінцями зводила. Квартиру продати довелось, тож ми із нею фактично на вулиці лишились. От і поїхала я працювати, на дім для нас заробляти.

За кордоном я більше двадцяти років пропрацювала. За цей час моя донька скінчила інститут, вийшла заміж, подарувала мені трьох прекрасних онучат. Я ж змогла придбати хорошу, простору квартиру у нашому місті, навіть у тому ж районі де жили раніше. Нині там донька із сім’єю проживає, але є й мені куточок власний.

В минулому місяці бус придбала зятю для власної справи. Хороший у мене зять, хазяйновитий. Бачу, що й доня моя із ним щаслива. Тож за дитину свою я спокійна була.

А це сиділа я одного разу з онуками розмовляла і так мені стало тоскно. Дивишся на них тільки на відео. Роки йдуть, діти ростуть, а я й не бачу. Подумалось, що напевне досить із мене тих заробітків. Все, що запланувала я зробила. на все що потрібно було – заробила. А як зараз поїду додому, то ще встигну і до пенсії із десяток років допрацювати.

Донці нічого про свій намір не казала. Знайшла дуже швидко жінку на своє місце. Розрахувалась, діждалась виплат усіх і подалась додому. На руках мала досить велику суму грошей чому рада була несказанно. Вирішила, що в банк покладу, хай собі капають відсотки.

Як приїхала я то бачила, що зраділи мені усі. Я дітям усім і донці із зятем подарунки гарні привезла, а ввечері, коли за столом сиділи, то я й повідомила, що їхати нікуди вже не буду. Залишаюсь удома.

Уже коли ми посуд помили, а діти і зять поснули, донька мене на розмову викликала. Я слухала її вухам не вірила:

— Мамо, ти чого, мамочко. Чи ти хочеш, аби Василь мене залишив? У нього ж інша є уже багато років. Чим я його втримати можу? Красою? Не сміши мене, мамо… Діток он трійко, думала хоч так він ту залишить, але ж ні. Дізналась я що вона теж при надії. А якщо він піде? Якщо залишить мене, як я житиму, мамо? я ж кохаю його більше життя. Я йому пообіцяла, що ми справу свою відкриємо. Він хоче магазини продуктові, вже й знайшли приміщення під оренду. А як ти залишишся, то за які то все гроші буде. Він тоді точно піде, мамо. Чи нас чотирьох годувати, чи ту одну із дитям. Мамо, – стала навколішки, – Не губи долю дитині своїй, мамо. Дай нам магазини відкрити. Він закрутиться і забуде про ту, а тоді і ти повернешся.

Почуте мене просто ошелешило. Я аж голову в плечі втягла від несподіванки. Намагалась щось пояснити, переконати, але даремно. Зрозуміла одне, якщо залишусь і зять таки покине її, то винною буду для неї я усе життя. А чи потрібні мені такі відносини із донькою?

Через тиждень я поверталась. Добре, що старенька сеньйора не прийняла жінку, що замість мене працювала, та й та не горіла бажанням у тому домі лишатись, то я мала куди повернутись.

По приїзді на роботу вирішила, що зароблятиму вже собі на житло, адже із донькою я точно не житиму. Як цей піде, вона ще одного такого ж знайде, нащо мені на те дивитись?

Подзвонила донці, повідомила а вона аж вити почала. Просить, аби я не залищшала її без підтримки, аби хоч на товар кошти передала, щоби вони розкрутились.

Тепер не знаю, що мені робити, адже необхідну суму маю.

Передати доньці, бо ж усе життя буду винна в тому що стала причиною її розлучення. Чи хай уже сама собі раду дає?

Що порадите? Ви б допомогли? В останній раз…

Галина Т.

01,04,2023

Головна картинка ілюстративна.