Я познайомилася з Ігорем в Мережі, він уподобав мою сторінку, писав гарні повідомлення, компліменти, просив про побачення.
А я була просто такою самотньою, що словами вам не передати: за плечима тридцять три, надії на якісь романтичні стосунки – нуль, зовнішність – це моє персональне поле для битви авокадо і хліба зі смальцем, робота – не цінують. Але стабільно платять копійки.
Як ви розумієте, ще той подаруночок, тому те, що Ігор не дуже гарний – це мене хвилювало найменше, адже головне, що довгими темними вечорами я мала з ким перекинутися кількома повідомленнями.
Приводом зустрітися стало не якесь осяяння, а те, що я схудла на кілька кілограм і почувалася з цього приводу дуже впевнено. Ось тепер я маю аргумент для захоплення собою – кілька сантиметрів з талії.
Кафе обрав Ігор, воно було не дороге, але затишне. Знаєте, з першого погляду мені люди не завжди подобаються, тому я не здивувалася, що він виявився не лише не таким по зовнішності, як на фото, але от його поведінка, це якесь підліткове хіхікання через слово – воно мене дратувало. Де той милий хлопець, який так гарно писав. Який мене розумів з пів слова?
Не знаю чи він відчув, що я геть не задоволена побаченням, бо він взявся мене проводжати і так само всю дорогу хіхікав, але от мені було не до сміху, бо каблуки натерли просто нестерпно, так і хотілося їх скинути і плювати на дорогі колготки!
Але вже вдома я знову прокрутила все побачене вживу і вирішила, що таки маю рацію і не буду більше з ним бачитися. Я написала, що дякую за побачення і все таке інше з чіткою позицією, що більше ніколи її не повторю.
Хоч він і писав, щоб ще раз зустрітися, але я шукала всілякі відмовки.
Як ви думаєте, що мене заставило знову піти на побачення? Так – набрала ще більше сантиметрів на талії і вирішила, що вже Ігор моя доля.
Через якийсь час ми з’їхалися, щоб перевірити почуття, але Ігор справно платив свою частку оренди спочатку, а потім почав пропускати не лише такі виплати, але й не давати на продукти, мовляв. він там купив щось дороге, тому сьогодні грошей на продукти не має.
Ні, це сталося не одразу, а тоді, коли я до нього вже звикла, десь через рік. Він не купував не лише мені щось, але й регулярно позичав у мене гроші «до зарплати».
В якийсь прекрасний момент переді мною відкрилися три речі: він мені винен кругленьку суму, я при надії і він мені зраджує. Чому кажуть, що блискавка не б’є двічі в одне місце, коли мене гепнуло аж тричі?
Переписку з іншою жінкою я виявила випадково – він не закрив свою сторінку на ноуті і я змогла прочитати майже те саме, що він писав мені.
Знаєте, хтось скаже – вижени й забудь, але ж вигнати боржника і батька дитини? Це як?
Чи то гоpмони, чи що, але я їй написала, що хочу поговорити і вона на диво дала свій номер. Я сказала, що він зі мною живе і скоро стане татом. Але на тому кінці проводу мені таке відповіли, що я остовпіла.
– Мені Ігор все розказав, що ти йому дитину приписуєш, сама ніде не працюєш, а лиш вештаєшся. Він втомився утримувати тебе і твою дитину, тому йде від тебе. Якщо ти не зуміла втримати чоловіка, то не треба людей турбувати. І не дзвони мені більше ніколи!
Я поклала слухавку, мов обпльована, а далі мені прийшла думка, що найкраще покарати може лиш сама персона Ігоря, нехай живчик поживе в цієї панянки та її добряче подоїть.
Я виставила всі його речі за двері, бо хай біда бере грошима, але кожен має мати те, що хоче. Я більше такого щастя не хочу.
Фото Ярослава Романюка.
