Довго ми радилися з Романом, що ж нам робити, бо я дітей приводити на світ в орендованій квартирі не планувала. Тоді й виникла ідея аби ми разом поїхали за кордон.
Але сталося так, що випустили його, а мене завернули і я залишилася в Україні. Через якийсь час і я виїхала, але вже не знала, де чоловік, бо ж телефонів не було у кожного.
Тоді я подумала, що він все одно телефонуватиме матері і вирішила, що він їй скаже, де він і так я дізнаюся. І так вийшло, що ми знайшлися через рік майже в Франції.
Це було таке щастя, але ще більше щастя було, що ми обоє працювали та відкладали на власне житло.
Вернулися через чотири роки з певністю, що тепер у нас все буде просто чудово.
Але далі. після першої радості від квартири, від ремонту, від нових меблів, далі пішло все псу під хвіст.
Справа в тому, що Роман має ще сестру і брата і вони жили в батьківській хаті, а далі нічого не придумали кращого, як одружитися і поділити хату навпіл. Про те, що там є і Романова частка – всім було байдуже.
Свекруха жила в переробленій з комори кімнаті і наче була щаслива, бо ж у дітей онуки, вона їх няньчить і всім командує.
Аж тут ми вернулися і в нашому містечку купили за пристойну суму трикімнатну квартиру. Я ще тоді насторожилася, коли свекруха хвалила Романа, що він купив трикімнатну квартиру. Але я думала, що вона каже про онуків, про яких ми вже мріяли.
Настало новосілля і тут всі прямим текстом почали казати, що пора нам свекруху брати до себе жити. і тут вступне слово взяла вона:
– Так, діточки, ви у мене молодці, що заробили на власне житло і вас Бог так поблагословив. І ще поблагословить, коли ви будете виконувати Його волю – шанувати матір, бо батько вже давно там. Ви зрозумійте, що так, як ви ставитеся до батьків, то так ваші діти ставитимуться до вас.
Її неможливо було спинити, бо вона вже не просто переконувала нас взяти її до себе, а вже собі вказувала, в якій кімнаті вона буде жити.
Я вухам не вірила, а особливо очам, бо мій чоловік згідно кивав головою! Але я не для того на чужині горбатилася аби когось в хаті терпіти.
– Ні і крапка, – сказала я на таке шоу, – Я буду жити у своїй квартирі з чоловіком і все.
– То ж не твої гроші, – сказала свекруха, – То все Ромчик заробив і він грошима розпоряджається і на Ромчика квартира записана.
– При поділі майна все ділиться порівну, – сказала я їй, – Тому думайте добре, на що свого рота роззявляєте.
Звичайно, що на мене всі напосілися, бо я маю матір прийняти до себе. Але я не розумію, чому я маю так робити, якщо їй є де жити і її рідні діти теж мають її шанувати аби їхні діти шанували їх. Чи я чогось не розумію?
Я там не їла вволю і не пила, а відкладала кожну копійку, а ці люди живуть бідно, нічого не кажу, але вони нічого й не роблять для того аби жити багато – нидіють на низькооплачуваній роботі і ще й частку мого чоловіка собі привласнили, а тепер і свекруху мені хочуть спихнути! Чоловік каже, що я не права, але я так не думаю. Тому вирішила спитати поради в інших, хто мав подібну ситуацію – хто тут правий?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
