Я з родини простих хліборобів, виросла в селі. Мама і тато спочатку у колгоспі працювали, а отримавши землю зайнялись садівництвом і вирощуванням корів. У нас своя ферма невелика і десятки гектарів садів. Я дуже любила батькам допомагати і робота біля землі була мені в радість, проте батьки настояли на тому, аби я отримала освіту. Нині я працюю провідним спеціалістом в національній компанії. І всіх це тішить, окрім свекрухи моєї. У неї моя робота і освіта викликають дивну реакцію.
Як тільки ми з Дмитром вирішили, що готові до шлюбу, він одразу мене з мамою своєю вирішив познайомити. Ауріка Валеріївна прийшла до мене на “чашку кави”, хоча швидше, на оглядини квартири і достатку.
Я людина проста і відкрита, нових людей у своєму оточенні завжди сприймаю радо і зі щирим серцем, ніколи я носа догори не пнула, та й нащо? От і свекруху свою майбутьню я так сприйняла спершу, проте після перших же її слів я напружилась:
— Казав мій Дімочка, що ти пташка дуже високого польоту – дві вищі освіти, посада керівна. Що ж ти на мого сина подивилась, чи тобі треба аби чоловік усе життя себе почував не в своїй тарілці поруч тебе?
Знайомство відбулось, але самі розумієте, не вдалось. Ауріка Валеріївна була певна, що я не пара її сину таксисту без дипломів. Однак, ми все ж уклали шлюб і стали жити разом. Згодом. у нас з’явився син.
Я одразу попередила чоловіка і керівництво, що й мови про декрет не буде ніякої. Няня, буде з дитиною, а я працюватиму, адже у моїй роботі з течії випадати не можна аж ніяк. Як тільки син з’явився на світ, чоловік ніби як і не проти був того, щоб я працювала. За дитиною наглядали, ми з ним працювали, все було добре, до минулого місяця.
Тепер чоловік каже, що я повинна звільнилася та сидіти вдома. Він переконує мене, що його зарплати цілком достатньо, тож я можу вільно займатися дитиною. Найцікавіше, що я в курсі, хто йому ці розумні думки навіває. Тут і до ворожки не ходи, без свекрухи не обійшлося!
Домогосподарка – це не моє. Я людина активна, я люблю свою роботу, мене там поважають, я маю гарні перспективи.
Вона вважає, що у нас є все. Все? Так, квартира дійсно є. Проте я прагну кращого. більш того, я можу на це краще заробити і знаю як.
Спочатку чоловік був на моїй стороні і говорив, що подружжя є рівноправними партнерами. Однак мама йому навішала на вуха, і він змінив свою думку. Тепер він проти няні і вважає, що дитина при живих батька ніби, як сирота, адже ми бачимо малого лиш дві три години на день. Їсти нам і то людина найнята готує. Дмитро заявляє. що це не сім’я а просто спільне проживання трьох людей чужих з однією столовою.
Я говорила з ним неодноразово, коли ж побачила, що нічого не дає. просто запитала а чи зможе він забезпечити мене і дитину на тому рівні, на якому ми нині. Чи зможу я жити не економлячи і не чекаючи його зарплатні, адже зараз наш бюджет то моя зарплатня повністю, свою він в авто вкладає.
Чоловік тепер на мене ображається. Бачите, я вважаю, що він недостатньо заробляє. Але я хіба це казала? Просто у будь-якому разі дві зарплати краще, ніж одна. Але він мене ніби не чує і продовжує гнути свою лінію. Більш того, вже почав говорити, що його мама мала рацію коли казала, що я “птаха високого польоту”.
Як же мені його переконати в тому, що я не тягну носа догори, а просто люблю своє життя таким, яким воно є нині. Невже дитина під наглядом няні це так не добре? Хіба справжня родина та де мама вдома чекає на тата з дитям на руках? Інакше, що не можна вже?
17,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
