Я за кордоном уже десять років. Звісно, їхала не від доброго і ситого життя – батьків не стало, ми з сестрою вдвох лишились, а їй ще навчатись. Так і жили ми: я тут, а сестра вдома. Проте останнім часом я стала розуміти, що що ставлення сестрички до мене змінилось.
Я працюю в одній Італійській родині відколи приїхала. Цікаво, що до того, як я до них прийшла, вони змінили купу працівниць і лиш я змогла знайти спільну мову з їх дітьми. Наразі мені 29 і діти уже того віку, коли няня не потрібна, але від себе вони мене відпускати не планують, адже кажуть, що я давно стала членом їх родини. Тож на життя не скаржусь.
Усі ці роки я самовіданно допомагала сестрі. Сеньйори знали, чому я поїхала на чужину, тож теж осторонь не стояли. Щомісяця окрім солідної суми я відправляла сестрі і величезну торбу, куди скуповувала продукти одяг і взуття.
Се5стра моя на відміну від мене здобула освіту, має роботу, вже й заміж вийшла. звісно з організацією весілля я теж допомагала, адже ж батьків немає. я не хотіла, аби вона відчувала себе обділеною.
— Нам машина потрібна більша, – нещодавно чую голос сестри в трубці, – Та що є замала, а ми ятку на ринку відкрити плануємо, продукти потрібно бусом, не легковушкою возити. Скажи коли зможеш переслати кошти. а то ми вже й домовились про купівлю. лиш за грошима затримка.
Я й сіла. Якось так неприємно стало на душі. Прямо кішки зашкребли і від тону і від самої подачі. Я повинна, бо вони хочуть. У сльозах розповіла усе сеньорі, так вона мене ще й висповідала, мов мама рідна.
У них менталітет інший, вона не розуміє, чому я й досі працюю на дорослу жінку і її чоловіка. Їй не зрозуміти, що ми сироти і крім мене. допомогти сестрі нікому.
Після тих слів сестри я у сум’ятті. Звісно, я можу знайти ті кошти, але чи варто? А може сеньйора права, хоч я про це й думати не хочу.
Невже сестра змінилась і я для неї уже й не сестра?