Не повірите, але свою обручку я загубила на своєму власному весіллі! Каблучка була дуже дорога і я вирішила, що помию руки і її зніму, щоб вона не впала в каналізацію. І тут мене дружки покликали, бо вже от треба мене викрадати, машина готова і я побігла. А про каблучку й думки не спало.
Я навіть не згадала, де її загубила і прийшлося дуже довго пригадувати, де я була і коли мене останній раз бачили з перснем на пальці.
– Це геть не добра прикмета, – сказала свекруха, – одразу зрозуміло, що шлюб буде недовгим.
Я дуже переживала, але Микола сказав, що купить мені іншу і якось цим розрядив обстановку.
Йшов час і я ходила вже з іншою обручкою. Дуже її берегла, бо вона й дорого коштувала і мені зовсім не хотілося витрачати гроші на ще одну, адже ми мали на кого витрачати – скоро мав з’явитися малюк!
І тут у мене пальці то великі, то малі, і я вирішила, що покладу обручку біля ліжка, на тумбочку. Зранку встала і пішла по справах, ще й так тішилася, що нічого не тисне і десь через тиждень згадала за обручку, бо треба було їхати до свекрухи, а вона за цим дуже пильнувала.
І що ви думаєте? Нема! Що я хату перерила, що перешукала – наче корова язиком злизала! Я вже генеральне прибирання затіяла і нічого. І вдома не було нікого стороннього.
Микола сказав, що вже не має грошей на нову обручку і купить мені після того, як з’явиться дитина.
– Тільки нікому не проговорися, що ти її знову втратила, – каже мені.
– Я що геть?, – сказала я, – я свою душеньку бережу!
І отак я була без обручки аж до хрестин і там мені чоловік купив таку простеньку, тоненьку:
– Більше не губи, бо буде ще тонша, – сказав мені.
Хоч я й нікому не говорила, що вже другої обручки нема, але свекруха мала таке око ювеліра, що зразу бачила, що у мене на пальці.
– Шкода, що дитину будете сиротити, – казала вона на самих хрестинах, – Бо ви довго разом не наживетеся.
Далі у нас і друга дитинка з’явилася і перстень я знову десь діла, а чоловік мені й перестав вже дарувати.
– Я так збанкрутую з тобою, – каже і сміється.
Коли ми святкували п’ятнадцять років разом, то чоловік став на коліно і простягнув мені маленьку коробочку. Я не знала, як відреагувати, адже я знову загублю перстень, я ж себе знаю, але що мала робити, відкрила коробку і ахнула! Там були ключі від машини!
– Машина не нова, люба, а вартістю в один перстень, але гарний, – сказав чоловік, – поки навчишся водити, то буде й краща, головне аби ти завжди була поруч зі мною.
Я обійняла його і сказала, що з ним я буду завжди і не важливо чи є в мене на пальці перстень чи нема.
І отак ми живемо з чоловіком, і добре живемо, якби не постійні прогнози свекрухи, яка вважає, що я спеціально не вдягаю обручку, б маю когось на стороні чи хочу когось мати на стороні.
– Порядні жінки завжди мають на пальці перстень, – каже вона.
Я не хочу ще й на цьому мати з нею непорозуміння, а донька старша мені й каже:
– Мамо, а ти зроби татуювання в вигляді персня. І бабусі буде легше і всі будуть бачити, що ти заміжня.
Ну не знаю, адже це доволі неприємна процедура і це все мені виносити, бо у когось пунктик у голові? А ви як вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота