Я абсолютно впевнена, що практично всі чоловіки зраджують своїм дружинам. Деякі вміють добре конспіруватися, інших хоч на місці застанеш без штанів, він і то зуміє відговоритися, типу, уколи для здоров’я робити прийшов (було таке пояснення у чоловіка моєї сусідки). А деякі і не приховують своїх пригод особливо. Ні, не те, що кричать на кожному розі, але припрешь такого до стінки питаннями – він приховувати не буде. Джерело
Ну, і що тепер робити, раз вони такі? У дівках залишатися, або все ж потрібно навчитися приймати мужиків такими, які вони є, а не уявляти собі казна-що? Зрештою, важливо не те, куди він гуляє, а то, куди повертається. Так що, якщо повертається в будинок, до вас, то і сильно переживати не варто – нікуди не дінеться.
Але точно, зі мною багато хто не погодиться, а, власне, чому? Я ще розумію, що по молодості наївність, звичайно, у всіх присутня, але з роками щось жінки повинні начебто порозумнішати? Правда, коли я читаю тут деякі листи і коментарі, то сильно починаю в цьому сумніватися.
Я реально по сторонам подивилася – так у всіх моїх знайомих, колег і подруг точно чоловіки зраджували, хоч по разу, але було! А ті дружини, які з піною біля рота запевняють, що їхні чоловіки чесні і вірні, або самі собі брешуть, або їм так класно локшину на вуха навішали, що вони в упор нічого бачити не хочуть.
Читайте також: Розповіла подрузі про зраду чоловіка. Наступного разу побачила її лиш на лаві підсудних
Хоча, хто знає, може бути для деяких жінок це просто зручно – вірити в любов до тpyни, лебедину вірність і інші казки, щоб не думати, як все в житті погано. Я не приховую – сама по молодості вірила і заміж по великій любові виходила в перший раз. А коли дізналася, що у нього коханка є, думала, що помpy.
Дуже добре пам’ятаю, як все це було: зрадив він, що називається, по п’яні. Був у відрядженні, там вони відзначали щось, випив зайвого і прокинувся в чужому ліжку. Ну, а у нього на роботі колеги «добрі». Чоловік повернутися не встиг, як мені уже донесли про його гріхопадіння. Як згадаю, скільки сліз пролила, скільки образи зазнала – світ не милий був, адже любила я його дуже, і тоді ця зрада здавалася мені закінченням життя. Так і сталося – я встала в позу, мовляв, не прощу зрадника ні за що, краще одна, ніж з зрадником, і розлучилася.
Зараз би я такої дурниці не зробила! Кінь про чотирьох ногах і то спотикається! Зробила людина помилку, але ж покаявся, вибачився. А я по молодості вирішила, що маю право не просто суддею бути, але і карати. Тільки ось покарала я саму себе – втратила люблячого і коханого чоловіка.
З тих пір пройшло більше двадцяти років, і заміжня я втретє (не впевнена, що востаннє). Другий чоловік теж зраджував. Не так, щоб був закінчений бабій, але загули траплялися – точно знаю. Гуляв він нишком, зате вдома був – не натішишся! Квіти, подарунки, турбота, увага – все для мене. Я помітила, що, коли вони провину відчувають, то загладжують постійно, намагаються всіма силами догодити. Вигнала я його з іншої причини, а не через зраду.
Ось, з третім чоловіком познайомилася, зустрілися, і, коли він одружитися запропонував, я його запитала, чи буде зраджувати? Він спробував жартома справу обернути, але мені відповідь хотілося знати. Тоді він і сказав, що зараз, звичайно, зраджувати не збирається, але і зарікатися, і клястися не може, тому що ніхто не знає, що нас далі чекає.
Мені сподобалося, що він не бреше і порожніх обіцянок не дає. Живемо ми четвертий рік, цілком благополучно. Зраджує він мені чи ні – не знаю, не питала. Правда, останнім часом став дуже вже ніжним і турботливим. І все одно, все життя шкодую, що того, першого не пробачила, прогнала. Молода була, дyрна і наївна.
