fbpx

Я зараз вирішила діяти іншими методами, бо бачу, що той не довго працює. Що ж, хай донька сама попробує, яке то її перше кохання смачне, а тоді скоро прибіжить додому.

Заміж я виходила за начальника заводу сина і йшла жити панею, батьки мої натішитися не могли, що так я вдало вийшла заміж. а чого – спитаєте? Бо завжди мала голову на плечах і знала, кому усміхнутися, а кому й буркнути.

А, коли вже стала невісткою таких поважних людей, то так за собою слідкувала аби про мене нічого й на думці не було кому сказати: ні чоловікові, за яким пилинки здувала, ні за свекрами, яких завжди слухала і слова кривого не казала.

Хоч потім свекри вже трохи підупали у посаді, але все одно лишалися людьми зі зв’язками. Я знала, що Бог дає драбинку вгору і в долинку, тому тримала язика за зубами.

Донька у мене була пізня, але всіма люблена. Правда, я її переважно возила до своєї матері в село, бо вона у мене була чогось кволенька, а з таборів дитячих завжди приїжджала з якимись сюрпризами то в волоссі, то на шкірі. Тому я сказала, що у мами моєї все буде набагато краще і не помилилася, бо вже першого року мені дитина приїхала і з рум’янцем і з блиском в очах.

І отак я собі спокійно дитину відпускала в село і геть упустила той момент, коли вона вже стає юною дівчиною. Закохалася моя донька і в кого? В такого хлопця, що ніхто з ними й родичатися не хотів, а вона просто прикипіла до нього.

Мало того, після школи вони вирішили обоє поїхати на південь, щоб там жити і працювати. добре, що ми встигли тому завадити і я добряче тому Миколі розказала, що я про нього думаю, і що ми не приймемо його в родину і як він любить Настю, то хай дасть їй гідне життя прожити.

– З нами вона матиме професію і працюватиме в теплому кабінеті, а з тобою на фермі в мороз і спеку?

Той опустив очі і відступив. Далі я маму теж висповідала і думала, що на тому вже все.

Але донька вперто їздила в село, наче до бабусі, але ж я знала, кого вона там шукає. Добре, що Микола мене почув і не давався чути довгі роки. Казали в селі, що він поїхав на південь і там оженився та працює на фермі, де пасе баранів.

– Ото, доню, ти професію втратила доярки, є за чим побиватися, – казала їй я.

Настя червоніла і ховала очі, адже сама вже працювала медсестрою на теплому місці.

Йшли роки, але чомусь особисте життя в доньки ніяк не налагоджувалося. Що вже до неї залицялося порядних хлопців, а все ніяк до весілля не доходило.

– Отак з нами житимеш, – казала я їй, – Та вже берися за голову, бо дідусь з бабусею хочуть онуків дочекатися, а ти дивися, як затялася.

А вона мовчить і в село й далі до мами їздить.

І таки доїздилася – зустріла там Миколу, якраз по батьках на церемонію приїхав. І все. Донька моя приїхала, взяла речі і подалася за ним. Я навіть не зрозуміла, що сталося, доки вона не прийшла пару днів ночувати.
Я тоді думала, що вона в матері, але чому не бере трубку. Далі вже поїхала я до мами, а вона й розповіла все.

– Овдовів Микола і має двоє діток, вже давно він сам. А тепер приїхав та й вони зустрілися і все вияснилося.

Я вже нічого не казала, бо що мамі вже буду говорити, адже вона вже в літах і не стримала Настю. Раз вона так хоче на фермі жити, то я не заперечую. Я її добре знаю і знаю, як для неї важливий комфорт, тому чекаю її через місяць як мінімум. Так, кохання перше дуже сильне, але дійсність сильніша. Хіба не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page