Влітку було спекотно, балкон практично не закривався. Він у мене засклений, із пластиковим великим вікном.
Своїх тварин чи дітей у мене немає, поверх четвертий, тож я залишала вікно відчиненим, навіть коли виходила кудись у магазин, наприклад, чи на роботу.
Ось в одну з таких моїх «відлучок» я затрималася, розговорилася із сусідкою біля під’їзду. Заходжу до квартири, чую – шурхіт. Трохи насторожилася.
Район у нас тихий, спокійний, ніколи не буває особливо нічого екстраординарного. Але все одно сторонній шум у квартирі насторожив.
Я схопила з передпокою парасольку (нічого більш важкого не знайшла) і навшпиньки пішла на звук. Коли дісталася балкона, зрозуміла, що людей у квартирі точно немає, а от хто?
Загалом виявилося, що якимось невідомим чином у мене на балконі з’явився чужий кіт.
Нагадую, що живу на четвертому поверсі, як він міг потрапити на балкон – незрозуміло. Тим більше, що карнизу немає. Або він випав із вікна вище і зачепився за моє вікно, або… Не знаю. Досі це залишається для мене загадкою.
Почала розглядати котика: наляканий, пошкрябаний. Словом, виглядав він так собі, незважаючи на те, що породистий, красивий, чорний. Насамперед я, заледве спіймавши свого гостя, обробила йому всі ранки, нагодувала, а потім зробила кілька фото на телефон.
Роздрукувала з підписом, що було знайдено котика, господарів прохання звернутися до такої квартири або за телефоном.
Я була певна, що за котом прийдуть. Бо ж не розкидають таких котів просто так. Але пройшов день, два, три, тиждень, а мені жодного разу ніхто не зателефонував.
Тим часом незнайомець поступово ставав рідним. Я його виходила та відгодувала. Показала, що мене боятися не варто і, хоч би як раніше з ним обходилися, більше я його образити не дам.
Пам’ятаю, як він уперше виповз із-під дивана і прийшов до мене вночі. Я буквально затамувала подих, щоб його не злякати.
Зараз розумію – навіть якщо знайдеться господар, не віддам кота, бо якби шукали, то давно б вже хтось зателефонував.
Не можу збагнути як я раніше жила без котика.
