Я завжди мріяла жити у великій квартирі. Або була простора, з високою стелею. В такій або ходити у вишуканій сукні на підборах і відчувати себе принцесою. Однак зарплатня вчительки не дозволяла зібрати потрібних коштів. Жити в селі з батьками я теж не хотіла. Ми з чоловіком були одностайні: нам потрібне окреме житло, тож ми поїхали одразу після весілля не в романтичну подорож, а на заробітки.

8 років нам знадобилося ,аби придбати омріяну квартиру у столиці. Взяли на Оболоні у новобудові. З вікна просто фантастичний краєвид, Дніпро як на долоні.

Але стіни то добре, але ж ще потрібно було заробити на ремонт. Тому повернулася на заробітки у Швецію, аби мати змогу заробити на справді якісний і хороший ремонт.

Ми передавали всі зароблені гроші маминому другому чоловіку. Справа в тому, що на моєму весіллі мама познайомилася з далеким родичем мого чоловіка.

Він, так само як і мама, вдівець, майже одразу переїхав до неї в будинок. Працював він у місті, тож погодився допомогти нам із ремонтом: наглядати за робітниками, купувати все необхідне. Звісно ж не безкоштовно.

Отак уже третій рік поступово ми робимо із нашої квартири лялечку. А цьогоріч я не витримала, дуже скучила додому та й в мами ювілей, тож приїхала без попередження.

Приїхала під вечір додому я вже б не потрапила тож вирішила заночувати в своїй квартирі. Однак спокійною ту ніч явно не назвеш. Те що я побачила позбавило спокою нас усіх.

Я піднялася на поверх, підійшла до дверей своєї квартири і не повірила своїм вухам бо ж з моєї квартири лунав голосний дитячий плач, тупіт ніжок, хтось комусь щось розповідав.

Знаєте я думала що з далекої дороги, виморена, тож поверхом помилилась, або будинком ,або в квартирою. Однак, все було вірно – адреса моя.

— А чого ви нас не попередила про свій приїзд, – почала без “добрий день” молодиця яка відкрила мені двері, – Ну і де ви спати збираєтесь? До мене гості приїхали. Що це взагалі за фокуси?

Таке враження, ніби то не вона у моєму житлі гостей приймає, а я у її дім приїхала з неочікуваним візитом. Я тут же набрала маму, запитала, що це таке і хто ця жінка, але вона також не розуміла, чому в нашій квартирі хтось живе.

Виявилося, що то її чоловік впустив за нашої відсутності у ту квартиру свою доньку із дітьми.

— Ви все одно не відомо коли повернетесь, а їй після розлучення жити ніде. Квартиру орендувати дуже дорого, а троє дітей куди спати вкласти. У неї навіть роботи немає стабільної. Та й де вона її знайде маючи скільки дітей?

— Місця вони багато не займають, – продовжував мамин чоловік свою промову, – всього одна кімната і кухня. Ремонт робиться, що вам ще треба? – сказав мамин чоловік.

Я зателефонувала своєму чоловіку, все розповіла. Він панянці дав рівно місяць на те, аби вона виселилася. У свого родича попросив ключі від нашої квартири.

— Краще хай те житло стоїть. Заробимо, приїдемо і відремонтуємо.

Однак, тепер моя мама мало не плаче і просить, аби ми дозволили залишатися довше доньці її чоловіка.

— Я розумію чому він не хотів вам казати, – говорить мені мама, – ваша реакція надто бурхлива і не відповідає ситуації. Постав себе на місце і бідолашки: троє дітей. Ну приїде вона до нас. Що вона в селі сама? Де тут робота? А у дітей там школа і садок.

— Невже ти не можеш допомогти людині? – запитує зазираючи в очі, – Та й перед Валерієм незручно. Хай як не є, а це ж його донька, не чужа нам людина, ще й родичка твого чоловіка. Хай і дуже далека. Ну чого мусить житло пустувати? Виручіть людино, вам же не складно.

Мама чекає від мене того, що я все ж дозволю там жити доньці її чоловіка, але я навіть думати про таке не хочу. Хай я буду не надто хорошою людиною, але в ті стіни я десять років життя вклала і не для того, аби чужі діти все нищили.

Ну от скажіть, на моєму місці ви б залишили там ту жінку? Дозволили б жити у вашій квартирі трьом дітям і їхній матері, яка й роботи не має?

Головна картинка ілюстративна.