Так само і з стосунками, з тією любов’ю, від якої не лише метелики в животі, а вічна тривожність – а чи так само сильно він мене кохає, як я його? Чи не перелюбила я тут на грамину, а він недолюбив?
А от з Миколою все було просто з самого початку, як зі зручними капцями, які тобі вже роки служать і ні разу не натирають.
Мені було з ним затишно і добре, я була впевнена в ньому на тисячу відсотків, що він так само щирий і до мене.
Справа в тому, що у нас на весіллі все було так, як я задумала, все було настільки рівно та ідеально, що це був знак долі – ця людина призначена мені. Ми одночасно стали на рушничок, відкусили одинакові шматочки короваю і він ні разу не наступив мені на сукню чи ногу.
Ми поєдналися вже в свідомому віці, тому я не думала, що якісь дитячі витівки можуть нашу родину роз’єднати.
Але ось знову мені дався знак – ми застряли в корку і вже добрі пів години не могли зрушити з місця. В салоні тролейбусу було тепло, а на вулиці холодно, що й зупинило мене від того аби вийти і пройтися додому пішки. Хоча багато пасажирів таки вийшли, але я вирішила погрітися і поговорити з Миколою, щоб не було так нудно.
І ось я з ним балакаю, дивлюся на те, як світяться вітрини і ліхтарі. І тут Микола проходить повз мене! Я його з мільйону впізнаю!
– Котику, а ти зараз де?, – питаю я його.
– На роботі, ти ж знаєш, що у нас сьогодні пізня нарада, квартальна. Я ж попереджав.
– А… Я забула, вибач.
Я кинулася до водія і попросила відкрити двері. Я йшла назирці за Миколою і не вірила, що я з тих жінок, який обманюють. Як так? знаки всі говорили мені, що він мій ідеальний кандидат на все життя! Всі гороскопи пророкували нам ідеальну сумісність!
Він зайшов в кафе, а я стояла і дивилася в освітлене вікно, як він підійшов до незнайомої дівчини і поцілував. Вона щасливо усміхалася, тримала його за руку і гладила її.
Я ж була десь далеко в думках, хоч і поруч з ними і все бачила. Почала себе вмовляти, що не варто отак все рубати з плеча, що він просто помилився або вона, така-сяка, його причарувала. Всяке ж буває. А потім, як ділити те, що ми нажили за ці п’ять років? ну, дітей нема, бо ми планували стати на ноги, а вже потім діти, але ж є повністю укомплектована квартира… Ми ж усю техніку позашивали в меблі, щоб було гарно і тепер їх всіх треба поламати?
Все поламати?
Чого я маю все це ламати і дозволити ламати все Миколі?
– Коханий, – вирішила я зробити все аби він її покинув, – Я ще в корку і хотіла тобі сказати, що при надії. Чекаю тебе вдома!
Я бачила як змінилося його лице, далі її, далі вона забрала від нього руку і вискочила з кафе. А там біля дверей на чомусь послизнулася і впала. Це був добрий знак.
Я зайшла за дерево, щоб Микола мене не помітив і бачила, що він сидить, його обличчя я не могла прочитати, що там, сум чи радість. Скоріше було розгублене.
Коли я прийшла додому, то там вже був він і смачно пахло кавою. Він мене обійняв міцно-міцно, допоміг роздягнутися і повів на кухню. На столі був тортик, мій улюблений, і величезний букет квітів.
Коли він витягував його з вази та впала і розбилася на друзки.
– То на щастя, – засміялася я.
Знаки ж ніколи ще мене не підводили. А вас?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
