– Я ж на тиждень в село поїхала, а ти таке наробила в хаті?, – кинулася вона прибирати те все та мене совістити

П’ятнадцять років моя свекруха проводила зразково-показові виступи перед сином, а далі вже й перед онуками, як має вести справи справжня господиня. І ось цього року її виступ закінчився не дуже вдало і думаєте. Хто в тому винен? Правильно думаєте.

Отож, я вийшла заміж за Євгена, коли мені було двадцять років. готувати я не вміла і не думала про таке, якщо я його кохаю, а він мене. я багато про що не думала.

Тому, коли свекруха взялася мене вчити, як то має бути правильно, то я навіть їй була вдячна, що вона мені показує, а не я сама з допомогою спроб і помилок нащупую шлях до вічного кохання мого Євгенчика.

Там і вологе прибирання двічі в день, перше-друге і компот, стійка «струнко» біля порогу, коли приходить чоловік і завжди усмішка і ніколи не скаржитися чоловікові на самопочуття.

– Слабого ніхто не любить, – казала мені свекруха.

І ось я все так і робила до того моменту, коли вже чекала дитину і мені геть не хотілося не те, що прибирати, мені з ліжка не хотілося вставати. І ось в такі дні приходила свекруха і піднімала мене з ліжка та допомагала зберегти родину.

Вона згиналася, а я все робила те, що на стоячи. До кінця прибирання я мріяла жити самотою.

А, коли пішли діти, то свекруха знову приходила і так само все показово робила, вірніше, вже командувала, де я маю протерти, де павука забрати, чи все приготувала що треба кожному окремо, бо ж смаки у дітей різні.

Я вам так скажу, що я не просто стомилася. Я просто одного дня відкрила очі, що я виростила.

Мене розболілася голова і я попросила трохи тиші. Але я її не отримала, бо то треба було подати їсти, то негайно щось запрати, то пришити.

– Ви не розумієте, що я не можу?, – спитала я спантеличено.

– Бабуся б змогла!, – відказали всі троє хором.

І буквально через десять хвилин прийшла свекруха. Бо вона недалеко живе і почала кожному носик витирати, та на мене позирати, чого це я насмілилася не встати з ліжка та не танцювати під її дудку.

Але я пішла далі – я сказала своїм, що як не помагають мені, то так і буде, я теж не буду старатися.

В результаті за тиждень нових правил гора посуду в раковині, порожній холодильник, купа прання і пилюка. Ми один з одним не говоримо.

Аж тут свекруха несеться:

– Я ж на тиждень в село поїхала, а ти таке наробила в хаті?, – кинулася вона прибирати те все та мене совістити.

– Ти що твориш? Та скільки я за тобою маю слідкувати, вже доросла жінка, а як себе ведеш?

Я мовчала і дивилася серіал, свекруха кинулася вже й штори прати, а я й бровою не мигнула. Їй треба, то хай і працює, досить з мене.

А далі вона на підлозі і треба бути місяць у гіпсі.

– Це все через тебе, – каже вона мені.

А я не сперечаюся. Поїхала вона і чекала, коли то до неї прийде синочок та онуки аби провідати. А нікого ж нема, ніхто їй вже й не телефонує, раз користі з неї нема.

Прийшла я до неї, а на ній лиця нема.

– Чи зрозуміли, ви щось, мамо?, – питаю її.

Мовчить. Я не знаю чи вона зрозуміла, що догоджаючи комусь понад міру, то не означає робити йому добро. Таке надмірне добро й приїдається і нема ніякої віддяки.

Я марку тримаю, почав чоловік продукти купувати. А діти роблять заготовки до вечері, а я вже все докупи складаю. Те саме й з прибирання – кожен за собою, а потім раз в тиждень все робимо разом начисто.

Ніяких вологих прибирань, ніяких розморожувань холодильника раз в тиждень, ніякого миття люстр.

Десь чула, що якщо у вас порядок, то ви марнуєте своє життя. Я думаю, що в цьому щось є, а ви що про це скажете?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page