fbpx
Історії з життя
– Я ж тебе попросила сходити в магазин?! Ні, блін, сидить, в телефон свій втупився! – Ти не репетуй на мене! Тільки з роботи прийшов! Можу я трохи перепочити?!

У родині Павлових назрівав конфлікт. Моментально в кімнаті з’явився Джой, чудернацький фокстер’єр – дворічний. На кожну гучну фразу подружжя він гавкав, ніби хотів перелаяти людей.

– Ти вже півгодини сиднем сидиш! На роботі пропадаєш цілими днями, ще й по господарству нічого не робиш! Та замовкни ти, Джою, не до тебе! – собака загавкав ще голосніше.

– Я працюю, тому що хтось в родині повинен заробляти! А не тільки витрачати! Джою, ну що з тобою! Тихо! Це я не тобі! – собака швидко бігав по квартирі, при цьому скулячи і гавкаючи.

– Що це з ним?

– Не знаю! Де поводок? Джой, заспокойся! Гуляти!

– По дорозі хліба купите!

– Добре!

***

Джой завжди їх мирив. Так, думав він, трохи запальні, але зате швидко відходять. Він знав, що головне – не дати суперечці розгорітися. Потрібно розвезти пару по різних кімнатах, або витягнути когось із них на вулицю. Як правило, через якийсь час обидва вже забували, через що репетували один на одного.

Був, звичайно, і сумний досвід, коли Джой проспав суперечку, тому що заснув на балконі, і подружжя Павлових розбило кілька тарілок. Чоловік зібрав сумку і кудись поїхав. Вона щовечора випивала келих червоного, плакала, щось намагалася пояснити Джою.

– Джою, він – телепень! Ну, невже він не бачить, що я хочу як краще?! Мені, що, його взагалі не критикувати? Але тоді це буду не я. маруда якась. Все в собі носити – я не зможу. Ні, спочатку зможу. Але потім – бабахне. А він теж хороший. Ну, поступися, промовч, я ж через годину буду спокійний. Ні ж: «Я так більше не можу! Це не нормальні стосунки», – вона дуже схоже передражнила господаря. – Може, дійсно, мені треба було рот на замок закрити?! Ну, ти ж то, Джою, чому мовчиш?

На наступний день, ближче до вечора, прийшов господар. Він не привітався з нею, мовчки взяв поводок, і пішов гуляти з Джоєм. По дорозі він теж став виливати душу собаці:

– Джою, я так більше не можу… І без неї я теж не можу… Я розумію, що у нас італійські пристрасті киплять. Але ці сварки вгризаються в мене, як іржаві цвяхи. Ні, вона хороша, добра, цікава…, – потім всю прогулянку Джой вислуховував одні прикметники. «Так, думки господині були більш зрозумілими…», – міркував Джой. В кінці прогулянки господар видав підсумок – і красива.

Джой розумів, що гордість кожного завадить їм помиритися. Довелося все брати в свої лапи. Він перестав їсти, і почав тихенько скулити, імітуючи нездужання. Вона відразу ж подзвонила йому. «Проблема» була настільки сильною, що господареві довелося залишитися на ніч. Потім ще на кілька днів. Потім відбулося дивовижне одужання Джоя, але господар вже повернув сумку з речами додому.

Відтоді Джой вирішив не допускати конфліктів. Нехай краще кричать на мене, головне, не на один одного.

***

Джою виповнилося тринадцять років, коли задні лапи майже перестали слухатися. Павлові все розуміли.

– І що робити будемо?

– Я не знаю… Не хочу про це думати.

– Мені здається, тобі варто з ним поговорити.

– Про що?

– Ти знаєш. Він розумний пес.

– Хай йому грець. Я спробую.

***

Чоловік підійшов до собаки. Джой лежав на своєму килимку. Побачивши чоловіка, він спробував замахав хвостом. У нього майже вийшло. Чоловік тихенько присів поруч на підлогу, і поклав морду пса собі на коліна. Він гладив Джоя і тихенько говорив:

– Друже, ти сьогодні вночі уві сні смикав хвостом. Подружка снилася?

Джой лизнув господаря в долоню, як ніби кажучи: «Так собі жарт…».

– Слухай, Джою, така справа… Ми бачимо як тобі погано. Але таке враження, що ти… Ну як це сказати… Ну, типу – стережеш наші стосунки. Думаєш, ми не розуміємо?!

Собака трохи підвівся.

– Джою, це дивно, звичайно… Дивись, я не можу обіцяти, але я постараюся… Блін… І вона постарається… Як це… Не сваритися. Розумію, що це дуже складно. Вона іноді така…

Джой тихенько загарчав.

– Зрозумів. Вибач. Я кохаю її! Я, справді, постараюся, брате. А ти… Ти можеш… блін!

Чоловік замовк і зарився обличчям у собачу шерсть. Так, щоб ні фокс, ні кохана не побачили, як зрадницьки зволожилися очі. Тієї ж ночі собака заснула назавжди. Джой йому повірив.

Автор – Олександр Бeссонов.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook