– Що ті лікарі кажуть? Нічого вони не знають, а там жінки все бачать.
Я тільки сміялася, бо я в таке не вірю, але почала помічати, що якісь нитки у нас на килимку біля дверей вічно тягнуться за каблуками до хати. Я спочатку не звернула уваги, але, коли це почало повторюватися, то задумалася – до чого це все?
Розгадка була дуже проста – у мого чоловіка знайшлася дуже наполеглива залицяльниця, яка почала мені писати.
«Ми з Юрчиком любимо один одного і у нас скоро буде дитина. Май гордість і відступи».
Я не могла повірити в прочитане. Мій Юрко? Але коли і чому? Я думала, що між нами довірливі стосунки і якби щось, то він мав сказати першій мені, а вже потім заводити нові стосунки.
Подруга Наталя радила викинути його зі свого життя і зажити в радості і спокої. А от Мар’яна чомусь зосередилася на тих нитках.
– Слухай, це все не з проста. Вона тобі щось робить!
– Ні, Мар’яно, то вона її чоловікові щось робить, – зареготала Наталя, – а це так дурниці.
Подруги пішли, а я стала думати чи це так? Може й не такі вже й дурниці? Я підійшла до букету квітів, які мені напередодні приніс Юрко і занурила в них обличчя, адже це квіти від коханого. Аж раптом побачила всередині в букеті якісь жмутики, перев’язані червоною ниткою.
Невже й чоловік таке мені робить? Я знову зателефонувала подругам і про все розповіла. Вони вернулися через хвилин двадцять і стали думати. Що ж з тим усім робити. На нашу нараду й прийшов Юрко і тоді Наталя його й питає:
– Юра, а де ти букет брав?
– В магазині.
– А дай адресу.
– А навіщо?
– Та дуже вже гарний букет склали… Там, часом не працює така собі Настя?, – і вона тицьнула йому під ніс фото з мережі тієї писаки.
– Що відбувається? Я не розумію, що ви від мене хочете почути, Надю, скажи їм щось.
– А ти на оце мені щось скажи, – взяла я букет і показала йому ту «ікебану», – То де кажеш, брав?
– Надь, я чесно, я якби знав, то я б ніколи не приніс такого, щоб тобі щось було! Клянуся!
– Йди!
– Але я не хочу, я тебе люблю!
– Ні, йди до неї, дитина там у вас чи що там вона писала…
Ми поділили майно, я вернулася в село і бабці все розказала. А вона тоді й засміялася:
– Ой, яка ж ти моя, невіруюча, та ляклива. Нічого то не значило ті нитки та все інше. А ти як той заєць і в кущі. Сам те Юрко робив, бо такий є, а те все – дурниці.
– Але ж ви самі колись в таке вірили!
– Я вірю, але в геть інше. А це – дурниці були. Нічого собі в голову не бери і будеш щаслива, от побачиш!
Я провела чудову відпустку вдома з рідними, не знаю, але у мене наче з душі тягар якийсь зняли, так мені було вдома добре, бабуся ще мені чаю з собою дала.
– Ти пий, то від нервів, а все зараз на нерви діє, тому ти пий і все буде добре.
І бабуся наче у воду дивилася – у мене все налагодилося. Я зустріла чоловіка і не пройшло й місяця, як зрозуміла, що при надії.
Коли вела сина в перший клас, то забігла в кіоск з квітами і побачила там… Настю. Вона робила букети для першокласників і сумно позирала на дітей, видно своєї так і не було. Що ж, зате був Юрко, вона ж сама цього так хотіла. Я не пішла геть, а відстояла чергу і показала їй свого сина, хай знає, а що?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
