fbpx
Історії з життя
Я живу з важким каменем на душі ось уже довгі роки. Моє нетривале захоплення мене ж і покарало. Про мою таємницю не знає ніхто, тільки моя сестра знала, що 6 років тому я загуляла, але і вона не в курсі, що її племінник – це результат

.Для всіх мій син – це дитина мого чоловіка, але я одна знаю, що це не так.

Все сталося дуже банально. Я познайомилася з чоловіком, який мені сподобався в спілкуванні. Це було на одному міському форумі: приймали участь в загальних обговореннях, потім перейшли в приват і понеслося.

З чоловіком ми жили перший рік, який був найбільше напружений – притиралися ще характерами. Були непорозуміння, і саме в такі моменти мені найбільше хотілося поспілкуватися з моїм таємним співрозмовником. Загалом, почали зустрічатися у нього вдома, правда, не більше години. Чоловік взагалі нічого не помічав.

Якщо зустрічі на стороні були дуже частими, то з чоловіком все рідше. Мої думки були забиті лише Максом. Але він якось швидко охолов до мене, я бачила, що, він намагається припинити стосунки зі мною. А я відчула, що при надії.

За всіма підрахунками, знаючи всі потрібні дні, я розуміла, що майбутній батько моєї дитини вже точно не чоловік, але все ж свого чоловіка я обрадувала новиною про те, що він стане батьком. Він так зрадів, що я аж здивувалася! Вся рідня засвітилася від щастя! Про якісь необдумані кроки і не було навіть мови!

Весь період, поки я ходила з животиком, я не переживала – коли з’явиться дитина ніхто нічого і не помітить – обидва мої чоловіки світловолосі і блакитноокі, такий у мене смак. Є кілька відмінностей між ними, але вони несуттєві. А синочок взагалі виявився схожий на мене, хоча світловолосий. Але я одна помічала, що губки у хлопчика – крапелька в крапельку як у його батька. Навіть іноді міміка схожа. Та й я не сумніваюся, що Макс і є батько дитини.

У мене чомусь не було докорів сумління відразу після появи сина!

Малюкові вже 5 років. І якщо спочатку я була впевнена, що впораюся зі своєю совістю, то зараз розумію, що мені стає все гірше. Про мій обман не знають навіть мої родичі, і дуже шкода, що я відразу хоча б сестрі не відкрилася, а зараз вже пізно – адже довгі роки мовчала. Думаю, що навіть вона мене не пробачить – всі дуже добре ставляться до мого чоловіка і навіть частенько заступаються за нього якщо ми не розмовляємо.

А ще масла підливає в вогонь сам чоловік своїми жартами. Якщо чує, що малюк вередує, говорить йому: «Ні-ні, ти не мій син! Тому що мій син не може бути такою плаксою! Ти не моя дитина, а мамина!». А ще всі ці передачі і ток-шоу про жінок, про дітей, які дізнаються про нерідного батька та інше – мене просто діймають з кожним днем ​​все більше.

Крім совісті, мене ще гризе страх. А раптом якась буде особливість у дитини, через яку потрібна буде допомога Макса? І тоді все з’ясується! Ну це як кара за мою вигадку. Я вірю в такі речі. З кожним днем ​​мені все більше хочеться відкрити таємницю і будь що буде.

Написала ось все як є, але без особливих конкретностей – це ж моя таємниця. А мета мого листа тут одна – може є тут серед тих, хто читає хтось, хто може порадити – що далі робити? Відкритися чи мовчати все життя? Тільки не засуджуйте сильно – я і так сама себе вже «з’їла» за всі ці роки.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page