fbpx
Історії з життя
Я знала що мій майбутній чоловік проживає не один. Знала, що у нього є донька, яку він ростить сам, а тому повинен їй в усьому допомагати і підтримувати. Але яким же було моє здивування, коли я її побачила. “Дівчинці” було тридцять і вона жила повністю за татусів рахунок

Я дуже довго не могла вийти заміж, була невпевнена в собі. І, нарешті, в 35 років мені зустрівся чудовий чоловік, з яким у мене склалися стосунки. Тішили його кар’єрні досягнення, особистісні якості, приємна зовнішність. Правда, він був на 20 років старший за мене і мав 30-річну незаміжню дочку від першого шлюбу (він – вдівець). Дочка мого обранця проживала в одній квартирі з ним, і зовсім не поспішала починати самостійне життя.

При знайомстві вона мені відразу не сподобалася – досить скромної зовнішності, без особливих інтересів. Але поводилася спочатку вона досить стримано і підкреслено ввічливо. Я навіть дивувалася, що у нас начебто складаються нормальні людські відносини. Однак, як показали подальші події, вона просто чекала, коли ж її татусь переїде жити до мене.

Після реєстрації і скромного весілля, чоловік переїхав до мене в інше місто. Але з роботою у чоловіка не склалося: то він не влаштовував (все-таки передпенсійний вік), то роботодавці підводили, і через кілька місяців марних пошуків ми прийняли рішення повернутися в його рідне місто. Зізнаюся, були передчуття не з хороших – я розуміла, що йду жити на чужу територію, де ми будемо не одні.

Однак дійсність перевершила всі мої очікування! Нова родичка постала переді мною «у всій красі». Людину, як підмінили – вона стала вельми нестерпною і навмисне робила неприємні речі, як мені, так і чоловіку. Але найцікавіше, що вона відмовлялася робити домашні справи, прибирати за собою. І чоловік дуже просив, аби я робила все сама і не звертала уваги на неї.

Така «казка навпаки» триває у нас вже близько року. Я, як Попелюшка наводжу лад, перу, прасую і годую всіх. Падчерка ж не втомлюється мене дивувати своїми витівками. Здається у неї десь енциклопедія з усіма можливими пакостями.

З боку чоловіка не видно жодної спроби адекватно оцінити те, що відбувається. Якась незряча любов до своєї дорослої доньки, якесь всепрощення їй за все. Він намагається нас помирити. А мені жити поруч з неприємною людиною дуже непросто. У той же час чоловік не хоче переїжджати або влаштувати їй окреме проживання, мотивуючи це тим, що він її батько і своїм обов’язком допомагати.

Але найприкріше – погіршились наші особисті відносини. Вже не відчуваю до чоловіка те, що колись, з’явилися сумніви, а чи потрібне мені таке життя? Так, я дуже хотіла заміж, але тепер знаходжу стільки плюсів в тому, що колись жила одна.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page