Я завжди ставила сім’ю понад усе, але всьому є межа. І я говорю про мого чоловіка. Не так давно він став нерухомим, і я просто не розумію, як мені далі жити. Ми пройшли з ним дуже багато, однак зараз я розумію, що у нас не може бути спільного майбутнього. Адже я не можу з ним спати, не можу нормально існувати, як раніше. А мені лишень тридцять років.
Розумію, що багатьом здасться, ніби я мислю аморально або меркантильно, але давайте подивимося правді в очі. Мало хто б вас захотів будувати своє життя з нерухомим чоловіком, знаючи, що це ніколи не зміниться. Фактично я прирікаю себе на все життя бути доглядальницею. Але ж життя триває. І я хочу саме жити, а не існувати. Мені хочеться позитивних емоцій, побачити світ і звозити своїх батьків в країни, в яких вони ніколи не були.
Чи зможу я зробити це з чоловіком? Ні.
Проте, я знаю, що моя сім’я не зрозуміє мого вчинку. Тому, я і хочу, аби усі вирішили, що саме мій чоловік винен у нашому розтаванні. Я почала часто плакати при ньому і вголос мріяти про дитинку. Щиро надіюсь, що він все ж попросить мене його залишити і я для всіх залишусь хорошою. Знаю, звучить дуже і дуже негарно. Але хто захоче помінятись зі мною місцями? Чи довго ви витримаєте, те, що зараз переживаю я?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
