fbpx
Історії з життя
Я зрозуміла, що пора щось змінювати у своєму житті. Втомилася слухати про ідеальність його матері. Вирішила повернути чоловіка назад мамі на ручки. На це пішло у мене три роки!

– Тільки не треба мене ні з ким знайомити. Чи ви всі думаєте, що розлучена з причепом тільки й думає, щоб з кимось познайомитися? – роздратовано мені сказала подруга, коли я поцікавилася, як справи на особистому фронті після розлучення.

– А… А що це за такий термін – з причепом? – здивовано запитала я.

Ось так я і дізналася, що відстала від життя. Абревіатура РЗП вже міцно увійшла в розмовний побут. Виявляється є таке… І звучить якось дуже прикро. Причеп. Розлучена. Поспілкувалися з подругою і дізналася, чому ж подруга не хоче ні з ким знайомитися. Хоча побутує думка, що жінка за сорок, та ще й з дитиною, просто мріє про чоловіка. Далі пишу від першої особи.

«У мене ситуація типова. Вийшла заміж в 27 років, незабаром з’явилася донечка. Жили з чоловіком непогано. Але він вирішив, що я ледащо, розслабляюся з дитиною вдома, потім мені дуже легко на роботі, заробляла я і справді менше за нього і набагато. Але це не означає, що не працювала (я вихователь).

Правильно кажуть, виходячи заміж, подивися на матір чоловіка! Таке життя і тебе чекає.

Чоловік постійно ставив у приклад свою маму. Та й город на дачі тягне, і бухгалтером все життя, і дітей аж двох виростила. А я що? А я працюю позмінно, та ще й іноді півдня.

Скажу відверто. Докладала усіх зусиль, яких лише могла, що догодити і зберегти сім’ю. Їздила до свекрухи на дачу, разом тягла город, дім. Потім школа у доньки почалася. Начебто дитина підросла, а турбот не менше і не менше. На роботі, як білка, а грошей немає. Терпіла. Залежала від чоловіка. Та й хотілося, щоб сім’я була повна.

Але не дарма кажуть, чим більше терпиш, тим більше на голову сідають.

Так, намагалася поговорити, пояснювати, що я ж працюю, мені потрібна допомога, я не кінь. Але без толку. Дійшло до того, що чоловік сказав, що раз я працювати не хочу (і заробляти), то він буде в бюджет сім’ї віддавати рівно стільки, скільки я заробляю, а решту відкладати. Стосунки до цього були ніякими, а стали зовсім складними.

І тут я зрозуміла, що пора щось змінювати у своєму житті. Втомилася слухати про ідеальність його матері. Вирішила повернути чоловіка назад мамі на ручки. На це пішло у мене три роки! Почала шукати роботу, поки не пізно. Лише через рік влаштувалася в приватний дитячий центр, та й то по знайомству. За цей час натерпілася так, що не передати. Розійшлися, розмін, непорозуміння.
І ось цілий рік я живу спокійно. У мене є сім’я: це я і донька. Живе ще моя матуся. Я щаслива.

У мене є житло (однокімнатна квартира), робота. Живемо скромно. Але рідні вічно кортить мене з кимось познайомити. А хтось і називає за очі жіночкою з причепом, мовляв, повинна бути більш зговірлива, якщо заміж хоче. А я не хочу! Так і хочеться, щоб всі відстали. Я не самотня. У мене є сім’я, нехай і без чоловіка. А у нього теж є сім’я – його мама на дачі”.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page