Як ходила сваха нашим подвір’ям, як любувалась садом, та смачно пригощалась за столом, то була і мила і люб’язна, а вже, як прийшло діло дітям до життя і я її набираю, аби сказати, що потрібно, так раптом і показала свій характер. Бачте, не вважає вона за потрібне доні своїй допомогти, хоч і сидить на заробітках уже який рік поспіль.
Ми з чоловіком відколи шлюб узяли, так і почали будувати нашу хату. Не спали гарно, не їли вволю, а красень у нас на три поверхи. Не собі ми ту будову затіяли – дітям.
У нас їх троє, але лиш менший, Любчик поруч нас живе, бо дві донки заміж вийшли за кордоном, то так там і осіли. Тож коли син надумав оженитись, ми одразу сказали, що шукати житла молодим не треба, адже дім он який, загубитись можна.
Галя – невістка моя, дівчина дуже хороша, і добра, і привітна. До роботи вона вправна і все зробить і толком і як потрібно, нема мені чого жалітись. Та й сваха мені спершу сподобалась.
Ще перед весіллям вона до нас на гостину приїздила. Ходила двором, хвалила нашу працю і те, як ми все обладнали. Казала, що вперше таке й бачить.
І знаєте, все її тоді влаштовувало і все подобалось. Як їхала, то й сльозу пустила, бо ж дуже добра її доні свекруха попалась. Дякувала мені, що я так гарно прийняла Галю і обіцяла слізно молоду сім’ю підтримувати.
Оселились молоді у другій половині нашого будинку. Там і кухня окрема і всі зручності, от тільки у нас один спільний коридор і двері на вулицю, а так, вважай, своя окрема триповерхова квартира.
Знаєте, ми дім будували і все робили на роки, але ж де, як час своє бере. От наприклад – рами віконні. Дубові, хороші, але ж дме з них як.
От і набрала я сваху. Кажу. от так і так, треба замінити десять вікон. Я вже й фірму знайшла, яка те все робити буде і вже й вартість дізналась. Не думали ми, аби все сваха оплатила, що ви? Ну, але половину суми було би гарно їй внести.
— Тобто, я повинна зарплатню свою за два місяці роботи вам передати, бо ви й своїй хаті на три поверхи вікна будете міняти, я правильно вас зрозуміла? – сказала сваха із таким сарказмом, – Пробачте, але за ті гроші молоді хай їдуть у наше село і купують нормальну хату із зручностями і ремонтом. Та й чого то ви вирішили, що я буду ваш дім ремонтувати, свахо?
От такої. “Нашу” хату. А те, що її донка прийшла на все готове, і ні ложки, ні тарілки не купувала, то якось уже забулось? А нічого, що Галя живе у тім домі, що вона дружина свого чоловіка і також повинна дбати про спільний дім?
Надумали молоді купувати авто із весільних грошей. А я вже стала сина відмовляти. А чиє воно буде? Якщо сваха уже зараз ділить на “наше” і “ваше”, то як буде із тією машиною?
Якби ж я сама не була мамою доньок. Знаєте, якби вони мене попросили яку суму для покращення свого побуту, то я б і не сумнівалась – переказала. Там же ж моя дитина, мої онуки. Чи ті папірці мене зігріють, а чи розуміння того, що дитині добре?
Була я рада що син таку жінку знайшов, а тепер і не знаю. як бути. Однобоко все якось виходить, все від нас, хоч сваха має гарні гроші.
От як мені це змінити? Як нагадати свасі, що Галя то її дитина і. що те що вона заміж вийшла не означає, що про неї забути можна.
Головна картинка ілюстративна.
