Як і кожна мати, я хотіла аби син мене ощасливив онуками. Але ж де я думала, що дійде до такого, що я лишуся сама з онуком і до іншого не матиму лиця ходити?

Сім років тому мій син Євген оженився і я була дуже рада, бо дівчину він собі вибрав з хорошої і заможної родини, батьки її працюють в Італії і пересилають їй гроші, купили квартиру і машину. Живи і тішся, як то кажуть, але одне Бог дає, а інше забирає – не було у них дітей.

Спочатку я нічого синові не казала, бо ж діло молоде, хай собі кілька років поживуть для себе, тим більше, що клопотів у них ніяких. Але вже чотири роки минуло, а там ніяк, глухо.

Почала невістка вже бігати на процедури, пішло купу грошей, але все одно нічого. Вже свати не працюють ні на що, а лиш би онука мати і я до того поставилася з розумінням, бо хто ж має заробити та дати грошей, як не вони? Жені є куди гроші дівати і без неї.

Я про це синові казала і радила не давати їй грошей:

– І так зараз весь бюджет на тобі, то ще від тебе грошей хоче?

А далі й шість років і я вже синові кажу, що хоч з Інна й хороша жінка, але я хочу мати онуків рідних.

– Женю, ви б уже мали трикімнатну квартиру, як порахувати, скільки грошей витратили на це все. Не знаю, чи й далі буде з неї толк, ти б подумав про те, що можна знайти собі іншу.

Я це говорила не для того аби якось Інні насолити, просто, зрозумійте мене правильно, я ж хочу свого онука, а за невістку хай душа трясеться в її батьків, а мені за своїм хлопчиком шкода.

І ось приходить Женя до мене і такий сумний.

– Що сталося, – питаю.

– Мамо, Інна при надії.

– Дякувати Богу, – впала я перед образами, – Я вже думала, що не дочекаюся! Вітаю, сину!

– Та нема з чим, мамо, просто від мене ще моя колега по роботі теж носить моє дитя.

– Ну… Сину, як так? ти що не міг акуратно?

– Та де ж я знав, що так вийде.

– Ой, не було у мене онуків, а тепер буде двоє! Ти, головне, Інну тепер не лишай, бо де будеш жити? до мене навіть не плануй з тією прийти!

Я наперед сина повідомила, бо мені й самій добре. Я вже не для того аби плач дитячий слухати цілодобово.

А далі вже новини покотилися одна за іншою. Та колега пішла до Інни на роботу і при всіх їй сказала аби вона збирала речі та йшла з квартири, бо Женя любить її. Але прийшлося речі збирати Євгену моєму.

А як виявилося, що й машина його і зарплата у Жені не така вже й велика, як він витрачав, бо він тратив ще й гроші, що йому давала Інна, то та жінка взагалі вже себе не стримувала. І так вони втрьох між собою за мого сина змагалися, і так мені дитині допекли, що він одного дня не прийшов ночувати. Я одній телефоную і другій, а його ні у кого нема, абонент поза зоною! Я всюди телефонувала і лише через два тижні син сказав, що він за кордоном і не планує вертатися і хай ці жінки самі собі мастять голову.

Інна привела на світ хлопчика і мене до себе не пускає, бо каже, що я надто багато лізла в їхні стосунки, а та Віра, відмовилася від дитини і тепер я бігаю і намагаюся отримати право опікуватися дитиною. Витратила всі заощадження. Але ж не покину я онука. Думаю, як буде геть скрутно, то попрошу в Інни грошей, вона ж не відмовить дитині Жені, правда ж?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота