fbpx
Історії з життя
Як приходить в гості мама і свекруха

Мама приносить торби з продуктами «трошки так, бо мала мало часу», кілограм з 20 точно: варене і печене. Зятя хвалить (хоча за що його хвалить, просто, щоб потім доньці не їв мозок), дітям гроші і цукерки.

Гору немитого посуду не помічає, бо ж її дитина могла й стомитися та прилягти, а вона може й сама помити, якщо треба.

Павуки в хаті – то на гроші.

Вікна не миті, бо oкупанти не дають отой скотч по-людськи відтерти та приклеїти.

Пилюка під ліжками – то така її робота, збиратися й накопичуватися, а людина може й стертися, коли все митиме та прибиратиме.

Ліжко не застелене – «так нащо ж його стелити, я хіба гості?».

Діти верещать та бігають по хаті – така їхня робота, бо виростуть та й не будуть отак ганьбитися.

Що варила? А нащо наварювати, а потім в себе пхати, свині ж на балконі нема.

А, загалом, аби доня була щаслива – більше їй нічого не треба.

Свекруха переступає поріг з такою ж сумкою, бо її улюблена дитина не має що їсти: «Ось твої улюблені пиріжки, ось твої улюблені тістечка, ось твій улюблений сир – з самого світанку все таланую для тебе, мій синe, бо хто як не я?». Дітям теж гроші і цукерки, бо «в такої матері дітей треба пожаліти».

«Невістка посуд не помила – то все на твої руки? Я помию, помию, кажу! То не чоловіча робота».

«Яка ти вже газдиня, якщо павуки по всій хаті? Та підніми одне місце та повимітай. Чи то все моя дитина має робити?»

«Вікна не помила, то, розумію, що через тих oкупантів, які не дають по-людськи скотч віддерти. Але ж попри то – можна було помити?».

«А загалом, що казати – ліжка не застелені, всюди пилюка, діти верещать і в мого улюбленого синочка від того болить голова».

«Сину, сину, говорила я тобі, що ти з такою невісткою не будеш щасливий? Але чи тебе можна було перерадити? Нічого, дитино, я біля тебе, я тобі допоможу, чим можу, доки буду мати сили… Але сили мої не вічні, ти ж знаєш – там тисне, там пече… Ти б зайшов до матері та провідав? А що ти тут у місті цілими днями робиш в такому от побуті? А в мами добре – свіже повітря, всі твої улюблені страви, з хлопцями підеш – зустрінешся…»

Фото Ярослав Романюк.

You cannot copy content of this page