Як приходжу я в дім сина і невістки, то очі мушу закрити і затулити вуха. Виходжу і ще довго до тями прийти не можу, бо ж де таке видано? Ну, але ж мовчу, розумію, що буде, якщо хоч слово зроню. Але, коли сваха моя на гостину до доньки завітала, я геть розгубилась.
Не знаю, чи то винагорода мені за які заслуги, а чи відплата свасі за що, от така сім’я наших дітей. Я заприсягаюсь, що ні дня от так, як живе моя невістка, не прожила б і такого, як мій синок, не терпіла б.
Ще не встиг мій Назар око відкрити вранці а вже йому Наталя і смаженого і вареного і копченого. Перше, друге, третє, їжа на роботу і кава його чекає.
Назар прокидається повільно і ходить ведмедем по квартирі, бурчить невдоволено. Ну а Наталя, та яка вже сніданок приготувала і на роботу в судки йому їжу склала, будить і одягає дітей, ще й чоловіку сорочку на роботу прасує і шкарпетки випарює.
Проведе мого сина на роботу і сама збирається. Відводить дітей у садок і школу, ще й пса, якого мій син завів, встигає вигуляти. А Назар? Назар і чашки після себе не помиє. Навіть “дякую” не скаже.
Так, син мій гарно заробляє, але, здається, що одружившись він геть не моєю дитиною став. Я ж сама жила, вічно на роботі. Мій Назар і їсти варив, і в хаті лад наводив. Та що там, він торти пік і закрутки робив. А тут – чужий дядько із “золотими” руками.
Ну але я мовчу. Живуть, невістка горнеться до Назара, діти його “татусем” величають. Глянеш – щаслива родина. Ну та й скажу слово яке Назару, піде між ними розлад і ще, тьху-тьху-тьху, поверне невістка мені Назара. А мені нащо?
Коли приїхала із заробітків мама Наталина і на два тижні на гостину до них напросилась, думала я що гарне життя мого сина скінчилось. Готувалась не до кращих сценаріїв,. переймалась: як то воно буде.
Але знаєте що? Сваха ще й вичитувала Наталю за те, що в тієї пил на шафі не витерто і каструля біля ручки не вимита добре. Мого Назара лиш “синочок” і “син” величає і ні слова не скаже, що той і палець о палець у домі.
Я, як можу, невістку розвантажую, онуків часто забираю. Відправляю її з Назаром куди на відпочинок, а сама в домі лад наводжу і їсти готую, та все прошу Всевишнього, аби невістка моя не залишила мого сина.
Але, знаєте, от що мені цікаво: як сваха того всього не бачить? А може, то я надто незалежна, тому і прожила все життя сама?
Можливо, бути от такою дружиною і є оте щастя жіноче?
Надія Р.
Головна картинка ілюстративна.
