— Як щось вам не подобається, то маєте ще й доньку, – каже мені невістка. – Двері он там, я вам речі зібрати допоможу. Зрештою, Ангеліна має більшу квартиру, тож самі розумієте – вам там краще буде.
Мені вже шістдесят п’ять років, і озираючись я розумію, що все життя я присвятила дітям. Після того як чоловіка мого не стало, я залишилася сама з двома маленькими дітьми.
Ангеліна тільки-но пішла до школи, а Матвію було лише три роки. Самі розумієте, що було мені ой як не просто. Я працювала на межі сил, на низькооплачуваній роботі. Та й куди візьмуть маму з двома дітьми що від лікарняного на лікарняний.
Лиш коли діти підросли я змогла влаштуватись на більш оплачувану роботу, брала підробітки, майже не спала, але заробляти стала більше. Складала гроші. Діти мої ходили на гуртки, займались спортом, отримали вищу освіту. Я забула на роки про себе, все заради них.
Ангеліна виросла, вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Їй уже сорок років, у неї є своя сім’я, і ми з нею бачимося нечасто. Матвій, мій молодший, досі живе зі мною.
Сину вже тридцять два, і тільки рік тому він повідомив, що збирається одружитися. Я зраділа, подумала, що тепер і він почне самостійне життя. Але мої надії швидко розвіялися.
Після весілля Матвій привів Марину, свою дружину, до нашої квартири. Мене це, м’яко кажучи, не влаштовувало. Я не раз говорила синові:
— Матвію, ти дорослий чоловік. Час уже жити окремо.
— Мам, ти ж знаєш, у мене зараз немає грошей на оренду квартири. Та й Марина поки що не працює, — говорив він спокійно. – не переймайся. це не на довго. Станемо на ноги і з’їдемо.
Мене дивувало, як доросла жінка, якій уже за сорок, може не мати постійної роботи. Я мовчала, але в душі все кипіло. Я її просто не розуміла.
Бачте, я роками тягнула дітей сама, без чоловіка, працюючи день і ніч. А тут обоє живуть за мій рахунок, і навіть не соромляться цього.
Якось Марина з’явилася в домі з дитиною.
— Це мій син, Антон, — сказала вона буденним голосом. — Він тепер житиме з нами.
Я дар мови втратила. Як це — житиме з нами? Що за новини такі? Невістка навіть не порадилася зі мною, просто поставила перед фактом.
Але то було не все, мій син заявляє.
— Мам, доведеться звільнити одну кімнату для Антона. З нами він точно не буде, та й удвох вам в одній кімнаті не буде зручно. Тож ти зможеш спати на кухні.
Я лиш очима кліпала. Дожила баба. У власній квартирі мушу шукати п’ятого кута спати на кухні в три квадрати, бо синочок женився?
Оце де я чекала, що замість того, аби на старості відпочити, жити спокійно, мушу тіснитися на кухні, бо хтось вирішив, що йому потрібен «особистий простір».
Скоро ситуація погіршилася. Матвій втратив роботу, і тепер вони всі жили лише на мою пенсію. Звісно, я ходила в магазин, купувала продукти, але ж все їм недогода.
У домі стало нестерпно. Марина критикувала мене, мовляв, я неправильно веду господарство. Мовляв, я готую прісні страви і зовсім не дбаю про різномаїття. А її син, десятирічний Антон, поводився так, ніби це його будинок і саме я тут гість непрошений.
Зрештою, у мене таки здали нерви. Я не витримала і сказала, що так далі тривати не може, вони повинні міняти своє ставлення до життя.
І тут чую від невістки:
— Ну, якщо вам так важко, можете переїхати до Ангеліни. Зрештою, у неї квартира більша і так буде правильно. Нічого нам усім тут тіснитись.
Ото вже й була остання крапля. Сказала, що за тиждень вони повинні звільнити квартиру і що бачити я нікого із них не хочу. А невісточку свою я того ж вечора попросила на вихід.
бачте. пані почала доводити, що я права не маю такого говорити і якщо вже на те пішло, то її чоловік власник половини квартири. тож я повинна знати своє місце.
Добре, що я маю доньку і зятя хорошого, допомогли мені у цій ситуації. Матвій виїхав і сім’ю свою забрав. Де вони і що з ними я й не відаю нині.
А тепер я міцно задумалась, як бути із житлом. Бачу. що син своєї думки не має. йде за жінкою. Мало що та має на думці, що вигадає завтра?
А може мені квартиру свою на доньку переписати, та й спати спокійно? Але ж тоді із сином остаточно стосунки зіпсуються. Та й не справедливо це.
От як бути, підкажіть?
Головна картинка ілюстративна.
