Як тільки Ольга Миколаївна зрозуміла, що діти витратили гроші на будинок і ніхто й копійки їй на омріяну подорож не дасть – влаштувала сцену. З донькою не спілкувалась два роки взагалі, про появу онучки навіть не знала. Але, ось з’явилась грошей просити. Борги у неї, а віддавати нічим.
Я вийшла заміж за Арсена з великої любові, але це було не тільки з мого боку, з боку мого чоловіка теж. У чоловіка була однокімнатна квартира, так що після весілля у нас житлове питання було вирішене.
Зі свекрухою у нас склалися дуже добрі стосунки, вона мені і зараз допомагає порадами, за що я їй дуже вдячна. А ось моя мама зовсім навпаки: коли вона дізналася, скільки заробляємо мій чоловік і я, то вона почала у мене просити гроші на всілякі дурниці. Я допомагала своїй мамі, але у неї запити росли не по днях, а по годинах, вона стала вимагати від мене звіти про наші з чоловіком витрати.
Ми з чоловіком почали замислюватися про потомство і вирішили, що купимо великий будинок, тому що ми планували трьох дітей. Ми не хотіли брати кредит, тому вирішили гроші відкладати. Ми моїй мамі не сказали про свої плани, про них знала тільки свекруха і вона вирішила нам допомогти. У неї були відкладені гроші, і вона нам їх дала на купівлю будинку.
Ми підібрали дуже хороший дім – великий, просторий, він продавався частково з меблями. Ми його купили і вирішили, що запросимо своїх рідних до нас в гості, нехай подивляться на наше нове житло. Свекруха дуже зраділа такому придбанню, та й будинок їй дуже сподобався. А от моїй мамі нічого не сподобалося, вона влаштувала сцену, сказала, що я невдячна дочка – у нас, виявляється, були гроші, а ми не дали їй на поїздку до Франції. Але ж вона там ніколи не була і хотіла побувати.
Загалом, ми такі погані діти, подумали тільки про себе, а вона так хотіла. А ми позбавили її мрії. І тоді моя свекруха їй сказала:
— Знаєш, свахо, якщо ти хотіла поїхати відпочити, то треба було тобі самій про це думати, а не вимагати від дітей, щоб вони задовольняли твої примхи. Крім тебе у них є вони самі, і вони теж хочуть почати будувати своє життя – без тебе і без мене. Це їхнє життя і їм вирішувати, що кому і скільки дати. А ти, замість того, щоб порадіти і допомогти дітям, думаєш тільки про себе. Тобі має бути соромно.
Моя мама не звикла, що її вичитують, як першокласницю, вона встала і пішла. Мені було дуже прикро, адже я допомагала їй всім, чим могла, а якщо я вирішила зробити щось для своєї сім’ї, то я погана. Чоловік зі свекрухою мене заспокоювали, але мені все одно було дуже прикро.
Минуло два роки, мама зі мною не спілкується, ходить і всім розповідає, що я така погана дочка, що вона на пенсію одну живе, а ми у двоповерховому будинку гостей годуємо делікатесами! До речі, живе вона одна. Я не стала звертати уваги на всі мамині витівки – все сподівалася, що вона зрозуміє, що це моє життя, і я давно уже не дитина.
Я відчула, що при надії, нашому щастю не було меж. Я зателефонувала мамі і хотіла, щоб вона пораділа, але вона мене навіть не вислухала, а кинула трубку. Увесь час до появи дитинки і після зі мною була свекруха. Мама навіть не цікавилась нами, до останнього часу…
Вона все ж з’їздила до Парижу узявши кредит, а віддати не може. Зателефонувала мені вчора вся в сльозах і просить допомоги бо її виселять. Не запитала, як я, як її онука. Вона лиш плакалась і розповідала яка у неї складна ситуація.
Чоловік категорично заборонив їй допомагати. Я й сама все розумію прекрасно, але ж це моя мама. Може взяти у знайомих тихцем гроші і віддавати поступово? Шкода її до сліз.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
