Я так мріяла знайти своє щастя, свою половинку, шукала свого єдиного, а мені казали, що перебираю хлопцями. Я придивлялась та вивчала кожного з моїх залицяльників, але розуміла, що це не він. Шукала і вірила у те, що знайду.
Я знайшла і була безмежно щасливою. Як тільки побачила його, відчула, що знайшла. Але не повірите, моє щастя, моя радість, моя половинка — уже кимось зайнята. Він одружений, має дитину, має своє щастя. Чи справедливе життя?
Пам’ятаю нашу першу зустріч: я йшла по вулиці, як завжди, кудись поспішаючи, а він виходив з машини, наші погляди зустрілись, і ми обоє відчули щось усередині. Познайомились та пішли у кафе пити каву. Я закохалась вперше у своєму житті. І була настільки щасливою, що не могла ні про що думати, окрім нього. Я літала.
А потім зрозуміла, що моєму щастю завадили. Ну, чому все сталось саме так, чому він одружився, чому не дочекався нашої з ним зустрічі? Чому там, у небесній канцелярії, ніхто не допоміг? А, може, це випробування? Я не хочу відбирати у нього сім’ю, ніколи не дозволю йому розлучитись з дружиною та залишити дитину. Але без нього теж не можу, не можу з собою нічого вдіяти. Наше місто маленьке, і чутки розповсюджуються дуже швидко, тому наші зустрічі таємні. Але мені все одно, бо, окрім нього, мені більше нікого не треба.
Коли я з коханим, мені не страшно, в ті моменти щаслива. Подруга питає, чи мені не соромно? Ні. Ну, хіба я винна, що все так трапилось? Хіба винна, що Амур влучив у мене стрілою кохання саме в той момент? Що мені робити, не знаю, але я щаслива навіть у такому статусі.
Автор – Олена М., Сарни.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
