Не знаю, що буде з моїм сімейним життям завтра, але зараз я реально не можу зрозуміти, як мені жити поруч з дружиною.
Ми одружені чотири роки. Спочатку все йшло за планом. Ми почали жити в квартирі, що залишилася мені від бабусі і готуватися до появи дитини. Спеціально обійшли всіх спеціалістів, поставили пломби, почали харчуватися правильно, нічого собі не дозволяли. Я навіть відмовився від пінного по п’ятницях, хоча не хотів. Але дружина наполягла.
Вона виявилася дуже доброю господинею. Чистьохою. Все у неї блищало, ніде ні пилинки.
Мені спочатку це подобалося, поки я не почав почуватись як у стерильному кабінеті. Як тільки приходив з роботи, дружина забирала у мене взуття і упаковувала його в мішок. Потім я повинен був пройти в ванну, повністю перевдягнутися і прийняти душ.
Після цього одягти все свіже, в тому числі домашній одяг, а старий закинути в пралку, хоча носив я все це тільки один день. Потім можна було йти на кухню вечеряти здоровою їжею, яка, до речі, у дружини була смачною.
Поступово мене стало це напружувати. Наприклад, мені не подобалося, що дружина постійно дезінфікує все навколо і сама пахне, як пластикова іграшка.
Ні, вона ні від чого не відмовлялася, але я повинен був сходити в душ, навіть якщо приймав його пів години назад, а вона в цей час швиденько знімала “стару” білизну, яку постелила вранці, на нову, випрасувану, яку після зберігання в шафі на всякий випадок ще раз пропрасовує.
Самі розумієте, від таких приготувань вся романтику кудись зникала, я почувався як на процедурі. Пробував говорити з нею, пояснював, що чоловік зазвичай «прийшов-побачив-переміг».
Навіть коли суп готувала, зливала воду по три рази. І до речі, не користувалася «хімією», навіть в пралку сипала настругане мило. Як вона при цьому ще примудрялася працювати – незрозуміло.
Якесь те життя у нас виходило дуже стерильне чи що. Мої друзі теж не могли до нас зайти, тому що могли принести бруд. Зустрічався з ними в кафешках. Але не часто. Після публічних місць мене особливо довго відмивали.
Незабаром дружина дізналась, що при надії і, нарешті, подарувала нам сина. На жаль, з ним не все гаразд і це для нас велика несподіванка, адже ми так пильнували, готувалися.
Від такої несправедливості дружини зовсім втратила зв’язок з реальністю. Вона і раніше не особливо адекватно її сприймала, але не до такої ж міри. Вона в усьому звинуватила мене, що це я ходив по кав’ярнях і, на хвилиночку, – на роботу. А там бруд і самі розумієте.
Зараз синові два роки. Він переріс свої проблеми і боятися начебто нічого. Але тільки не моїй дружині. Вона тягає Владика на огляди, трясеться над ним, як над дитиною, яка потребує особливого догляду. Про садок не може бути й мови – самі розумієте її аргументи. Грати в пісочниці з іншими дітьми йому не можна, інакше підхопить якусь заразу. А йому ж хочеться …
Вона постійно купає сина. Чи варто говорити, що я можу взяти його тільки чистими руками.
Після появи малого я хотів повернутися до своєї п’ятничної літри пивця, але і тут заборона. Вона вважає, що запах пінного зашкодить дитині.
Дістало все це мене сильно. Ми часто сваримося через це. Скільки разів я пропонував дружині сходити до фахівця, тому що це ненормально. Вичитав в інтернеті, що є таке відхилення, але у відповідь тільки образи і образи.
По ідеї мені потрібно від неї йти. Тому що це не життя, а суцільне випробування. Але сина мені не віддадуть, а залишати його з нею я боюся. Поки терплю. Але не знаю, у що це все виллється.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
