fbpx
Історії з життя
Як тільки стало зрозуміло, що шлюбу кінець, Семен одразу Ользі запропонував повернути половину коштів, які вони уже виплатили банку за свою іпотечну квартиру. Ольга, звісно ж, не з наївних, тому почалось

Я думаю, що у кожного в житті був такий момент, коли кохання просто минає. Начебто все добре і він не робить нічого поганого, але почуття до нього вже не ті. Подібне сталося і з нами. Відмінність тільки в тому, що це у нас є обопільним. Ми розлюбили один одного і зовсім не розуміємо як далі жити разом.

І ми б розійшлися, але проблема в тому, що ми вже в шлюбі, а на квартиру оформлена іпотека. Найцікавіше, що наше рішення, на відміну від наших однолітків, не було поспішним. До весілля ми знали один одного близько п’яти років і ще три прожили в шлюбі. Прожити разом в сумі 8 років – це багато, як мені здається. Люди багато дізнаються один про одного за цей час і як партнер він мене повністю влаштовував. Однак в один день все якось змінилося. Спочатку наші емоції вщухли, а потім і зовсім трансформувалися в якусь неприязнь.

Я щиро не знаю з чим це пов’язано, адже до недавнього часу, як мені здавалося, все було добре. Не було і натяку на те, що ми почнемо набридати один одному так, що будемо по черзі знімати номери в готелях, аби не бачиться. І найцікавіше, що ми обидва це зрозуміли. У нас не було ні суперечок, ні чого-небудь ще. Рішення було настільки природним і обопільним, нібито ми йшли до нього всі наші відносини. Це дивно, тому що у всіх моїх подруг все інакше. Їм завжди були притаманні у відносинах вирування почуттів.

Я намагалася дізнатися що зі мною відбувається у моєї матері, але вона не змогла відповісти нічого зрозумілого. Просто твердила, що з людьми так буває і цього не уникнути. Ніби я і сама цього не знаю. Все-таки, коли я йшла до неї за порадою, я сподівалася отримати щось більше, ніж стандартну шаблонну фразу. Просто у неї самої був тривалий шлюб. Вона повинна знати, що робити в таких випадках. Ну або хоча б вміти підтримати.

Але ось, що тривожить: як бути тепер з квартирою, де ми знаходитись не можемо вдвох. Я люблю це місце і в принципі змогла б виплатити залишок суми, як і мій чоловік. Ні я ні він з’їжджати поки не хочемо, але й жити разом сил уже немає. Він пропонує мені написати відмову і він поверне мені половину тих грошей, що ми вже віддали за це житло. Але це смішно. Я запропонувала йому той же варіант, на що він обурився і заявив, що не збирається так легко і за копійки позбуватись такої хорошої нерухомості.

Ось і сидимо у цих стінах. Чекаємо казна чого. бачити одне одного не можемо, але й дітись нікуди.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page