Як тільки син повідомив, що одружується я одразу узяла три бички і пару свинок. родина стає більшою і потреби більше відповідно. Орендувала у сусідки непотрібний їй город під картоплю. А що? Наших шістдесят сотих уже не вистачить. Думала, невісточка стане на допомогу, все разом робитимемо, але ж ні. мало того, вона й мою маму від роботи відучила.
Наталка з містечка, що поруч з нашим селом. Ну як містечко? Колись його зробили районним центром, але там всі в основному у приватних будинках живуть. Є три підприємства і гіпермаркет, ото і все місто.
При знайомстві я одразу уточнила, як молодь бачить своє майбутнє і де житимуть.
— У мене лиш тато і то на візку, тому житимемо у мене. До вас приїздитимемо часто, Допомагатимемо по потребі. Я працюю віддалено – перекладач. Час вільний є.
Я думала, що вони й справді будуть нам допомагати. у нас невеличке господарство яке нас годує: три корівки і десяток свиней. маємо свої поля, які обробляємо самі. Спеціально купили трактор і комбайн. Я так зрозуміла, що молодь з нами буде працювати. Їм же і житло власне потрібне і машина. та й відкласти копійку яку треба. Всі ж ми люди.
Але невістка у мене не з тих що працює. В перші ж вихідні вона приїхала за нами. тобто не до нас на поміч, а за нами. вони на пікнік вибрались у ліс, уже все купили для столу, лиш нас заїхали забрати. Я дивлюсь здивовано. пояснюю, що свиням треба каші зварити, коровам дати, відчистити.
— Добре, – каже невістка, – Тоді ми бабусю візьмем.
Моя мама не хотіла, звісно, у неї теж роботи багато, але Наталя так просила, що та погодилась. Я думала мама верне додому увечері. Як-не -як, а потрібно корів доїти, але вони її до себе забрали. Сказали, що привезуть увечері в неділю.
Мама приїхала наступного вечора, щаслива і ніби як помолодшала. Виявилось вони не тільки у лісі були. Наташа її в сауну зводила а потім на масаж.
От так і повелось – щовихідних вони кудись їдуть. Я вже не витримала:
— А для кого я биків узяла? Город ще один? Одні розваги. Хто усе те робитиме?
Наталя дивиться зі щирим здивуванням. а потім видає:
— Ви нас, мамо, пробачте, але нам то не потрібно зовсім. Робота у нас є, зарплатня теж. А бики і корови? Як вам подобається, то тримайте.
Я так і сіла. Дивлюсь на сина, а він згідно головою хита. Думала, хоч у мамі підтримку знайду, але де там. У неї вже манікюр і волосся рожевого кольору. Так, так. І тут моя невістка настаралась. Тепер моя мама каже, що зовсім не стара в свої 67. Їздила вже з Наталкою у санаторій і у гори кудись. Для неї город уже не актуальний теж. Каже, що на останній день собі наскладала, а тепер пожити хоче. Підстриглась і ходить наманікюреними нігтями стрижку нову поправляє. Добре що хоч чоловік мене ще підтримує.
Вирішила окремо з сином поговорити, а він каже, що позиція дружини йому імпонує. Розповів, як та в одну секунду на слизькій дорозі втратила маму, сама ледь на той світ не пішла і батька витягала три роки звідти. Говорить, що після того його Наталя зрозуміла, що життя одне єдине і прожити його потрібно на повну. навіть тато її на візку і той щось робить постійно і планує куди поїдуть, чи підуть.
От ви скажіть, що то за молодь така? Як мені маму мою повернути тепер? Я ж без неї не справляюсь зовсім. Як же ж так: мала помічницю одну, думала другу син у дім привів, а виявилось, що залишилась геть сама.
Людмила Н.
Головна картинка – exels
