Ця історія почалася із запрошення на ювілей тітки. Христина, хоч і не відчувала особливої приязні до тітки, але ж рідня є рідня, гріх не піти.
Саме там Христина познайомилася з Романом. Згодом вона зрозуміла, що заради цього знайомства її й запросили. Так тітка розхвалювала Романа, так його вихваляла!
Роман був привабливим чоловіком, цікавим співрозмовником, але щось у ньому відштовхувало. Христина не дозволила йому провести її додому, але номер телефону таки дала. Зустрічалися вони нечасто, зате листувалися багато. Роман уже починав подобатися Христині, аж сталося ось що.
Христина планувала відпустку. Подорож була запланована ще за пів року до знайомства з Романом, квитки куплені, готель заброньовано. Про це вона й повідомила Романа, а він влаштував протест:
– Як ти можеш їхати, коли саме в ці дні в мене день народження? Ювілей – тридцять років, я хотів святкувати тільки з тобою. Я тобі геть байдужий, а я ж думав, що в нас усе серйозно!
Ще багато зайвого наговорив Роман. Христина поїздку не скасувала, і спілкування з Романом зійшло нанівець. Він не телефонував, а Христина не вважала себе винною і також не хотіла дзвонити першою.
Після відпустки Христина геть забула про Романа. Вона вже познайомилася з іншим хлопцем, стосунки розвивалися, коли раптом зателефонував Роман:
– Ти ще не заміжня? Може, спробуємо ще раз?
Христина відмовилася зустрічатися. Їй справді не потрібен був Роман. Про всяк випадок вона заблокувала його номер телефону і зовсім забула про його існування.
На черговому сімейному святі Христина зустріла тітку, і та завела розмову про Романа:
– Шкода, звісно, що у вас нічого не вийшло. Не щастить хлопцеві з жінками. З багатьма вже пробував жити, уже трьом дітям аліменти платить, а ту єдину ніяк не може знайти. Коли я тебе з Романом знайомила, він жив із якоюсь дівчиною, яка зовсім його не цінувала, вважала за слугу, що має виконувати всі її забаганки. Не щастить Романові з жінками. Ти б була йому доброю дружиною, але й ти його не зрозуміла.
Христині аж мову відняло, лише подумала, що добре, що Бог відвів від такого нареченого.
Доля – річ непередбачувана. Христина знову зустріла Романа, і він знову заговорив, як чудово було б відновити стосунки.
– Ти серйозно? – здивувалася Христина. – А як же троє дітей? Чому ти не сказав про це? Чому не сказав, що живеш із жінкою?
– Ти ж не питала, – не менше здивувався Роман.
Христина розсміялася і пішла геть.
