fbpx

Як ти зможеш спати спокійно, знаючи, що я не маю де голови прихилити? – запитує Олена. – У мене дитина мала, яка робота? Про що узагалі мова може йти?

Олена потрапила в халепу. Її виставив із дому чоловік. Дружина і маленька дитина здавались йому менш значущими, ніж друзі та тусовки. Жінці просто не було куди йти. Жила вона раніше в селі, але батьків не стало, а будинок розсипався з часом. От і прийшла вона до подруги Ліди. Подруга увійшла в становище і пустила пожити на якийсь час.

Вже за тиждень вона усвідомила, що зробила це дарма.

Оскільки Олена сиділа в декреті, грошей у неї не було від слова зовсім. Ліді довелося купувати власним коштом як продукти, так і підгузки, суміш, інші дитячі приналежності. Молода мама навіть допомоги не отримувала – ніяк не могла зібрати документи.

Вдома Олена нічого не робила. Не прибирала, не готувала. Вона займалася лише дитиною — решта лягла на плечі Ліди. Подруга, звичайно, дякувала їй за допомогу, але дякую в кишеню покладеш.

Ліда порадилася з подругами і вирішила натякнути Олені, що настав час і інше житло шукати. Вона втомлювалася, витрачала гроші, а та жила спокійно, ніби до п’ятизіркового готелю заїхала.

Так минув рік. Другий. Донька Олени була вже в садку. Олена могла спокійно влаштуватися на роботу та й вакансію їй Ліда підібрала.

– Яка робота? Хто малу із садка забиратиме?

— Так, ти встигнеш, садок до шести працює. Директор лояльний, на лікарняні відпускатиме. Хоч квартиру винайняти зможеш.

Олена надула губи. Вона вирішила промовчати, сподіваючись, що подруга забуде цю тему. Але цього разу Ліда була налаштована рішуче:

– Я хочу жити сама. Звичайно, я не виганяю тебе. Але ти маєш зараз же зайнятися пошуком роботи та житла.

Розмовляли довго — Олена заявляла, що подруга думає лиш про себе і не може увійти в її становище. Та терпіти не стала і виставила подругу. Їй було все одно, як вона житиме далі, терпіння скінчилося.

Прикро, що жінка хотіла допомогти, дала притулок, обігріла, ще й винною залишилася. Вона розраховувала, що подруга поживе в неї кілька місяців, а не років. Звісно, совість не давала їй спати спокійно, все ж у людини дитина мала, але потім згадувала як жила, озиралась довкола і видихала.

Нарешті її життя, лиш її.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page