Василина знизала плечима і принесла необхідне. Через годину Свекруха втомлено видихнула.
– Ну ось, інша справа! Бачиш, як чисто?
Василина оглянула розводи на дзеркалі.
– Нічого не змінилося.
– Багато ти розумієш, – поблажливо посміхнулася Свекруха і почала принюхуватися, – Ти що, готуєш? Що?
– Борщ, – відповіла Василина.
– Ти поклала в нього буряк?
– Звісно.
– Ти що! – Свекруха сплеснула руками, – Іванко терпіти не може буряк! Що ж ти за господиня така, га? Іди, я сама приготую.
Василина знову знизала плечима і пішла на вулицю, подражнити Бровка. Через годину виглянула Свекруха.
– Нероба! Ні аби домашніми справами займатися, то вона он, прохолоджується!
Василина зітхнула і пішла в дім.
– Тримайся, – шепнув їй Бровко.
– Скільки це буде тут стояти? – Свекруха показала пальцем на акваріум з рибками, – Я скільки разів говорила, що це потрібно прибрати. Вони мені не подобаються!
– Зате вони подобаються мені, – меланхолійно відповіла Василина, – Поки я хочу, вони будуть тут стояти.
– Це ми ще подивимося, – засичала Свекруха, – Я Іванкові скажу, він тебе живо приструнить!
Увечері Іван повернувся додому.
– Я премію заробив, – похвалився він з порога, – Сам! Навіть допомоги просити не знадобилося.
Він пішов на кухню і зупинився біля дзеркала.
– А чого дзеркало таке брудне?
Василина скромно посміхнулася.
– Тому що дружина у тебе – нероба! – заявила його матір.
Іван здивовано подивився на Василину. Та знизала плечима.
– Їж, Іванку, – мама поставила перед ним тарілку, – Втомився, рідненький.
– Втомилася, – підтвердив Іван куштуючи їжу, – Це що? Мамо, ти, напевно, мені їжу Бровка поклала.
Василина зареготала. Свекруха злобно зиркнув на неї.
– А я їй говорила, що ти таке їсти не будеш! А вона мені “Що дам, то й буде їсти!”. Ох, не ту дівчину ти заміж взяв, не ту.
Іван мовчки взяв тарілку з їжею і вийшов з нею на вулицю.
– Що, з’їла? – уїдливо поцікавилася Свекруха, – Зараз ще про риб твоїх розповім.
– Розкажіть, – байдужим тоном відповіла Василина, – А завтра в жабу перетворитеся. Забули, мабуть, хто моя бабуся?
Свекруха зблідла.
– Кажу вам один раз, мама. Побачу ваше обличчя частіше, ніж один раз на місяць – у жабу і на болото.
Скарги, наговори, підступи – в жабу.
– Не маєш права! – зойкнула Свекруха, – Я мати твого чоловіка! Бабуся твоїх дітей!
– Яких дітей? – ласкаво посміхнулася Василина, – Чим частіше ви до нас ходите, тим менше шансів, що вони з’являться. Так що? На болото?
– Куди це мама так швидко втекла? – запитав повернувшись Іван, – Навіть не попрощалася.
– Поспішала. Заслінку у печі відкрити забула, – незворушно відповіла Василина.
– Он воно що. А Бровко це їсти не хоче. Каже, роби, що хочеш, тільки не губи. Мама готувала?
– Ага.
– Я з нею поговорю, – Іван зніяковів, – Попрошу, щоб не заважала тобі.
– Не треба, – Василина грайливо підморгнула, – Щось мені підказує, що вона не скоро до нас в гості прийде.
Фото ілюстративне.
