fbpx
Історії з життя
Як у тебе брудно! – Свекруха провела пальцем по ідеально чистій поверхні тумбочки, – Іванко не повинен жити в такому домі. Неси мені ганчірки і воду, сама все зроблю

Василина знизала плечима і принесла необхідне. Через годину Свекруха втомлено видихнула.

– Ну ось, інша справа! Бачиш, як чисто?

Василина оглянула розводи на дзеркалі.

– Нічого не змінилося.

– Багато ти розумієш, – поблажливо посміхнулася Свекруха і почала принюхуватися, – Ти що, готуєш? Що?

– Борщ, – відповіла Василина.

– Ти поклала в нього буряк?

– Звісно.

– Ти що! – Свекруха сплеснула руками, – Іванко терпіти не може буряк! Що ж ти за господиня така, га? Іди, я сама приготую.

Василина знову знизала плечима і пішла на вулицю, подражнити Бровка. Через годину виглянула Свекруха.

– Нероба! Ні аби домашніми справами займатися, то вона он, прохолоджується!

Василина зітхнула і пішла в дім.

– Тримайся, – шепнув їй Бровко.

– Скільки це буде тут стояти? – Свекруха показала пальцем на акваріум з рибками, – Я скільки разів говорила, що це потрібно прибрати. Вони мені не подобаються!

– Зате вони подобаються мені, – меланхолійно відповіла Василина, – Поки я хочу, вони будуть тут стояти.

– Це ми ще подивимося, – засичала Свекруха, – Я Іванкові скажу, він тебе живо приструнить!

Увечері Іван повернувся додому.

– Я премію заробив, – похвалився він з порога, – Сам! Навіть допомоги просити не знадобилося.

Він пішов на кухню і зупинився біля дзеркала.

– А чого дзеркало таке брудне?

Василина скромно посміхнулася.

– Тому що дружина у тебе – нероба! – заявила його матір.

Іван здивовано подивився на Василину. Та знизала плечима.

– Їж, Іванку, – мама поставила перед ним тарілку, – Втомився, рідненький.

– Втомилася, – підтвердив Іван куштуючи їжу, – Це що? Мамо, ти, напевно, мені їжу Бровка поклала.

Василина зареготала. Свекруха злобно зиркнув на неї.

– А я їй говорила, що ти таке їсти не будеш! А вона мені “Що дам, то й буде їсти!”. Ох, не ту дівчину ти заміж взяв, не ту.

Іван мовчки взяв тарілку з їжею і вийшов з нею на вулицю.

– Що, з’їла? – уїдливо поцікавилася Свекруха, – Зараз ще про риб твоїх розповім.

– Розкажіть, – байдужим тоном відповіла Василина, – А завтра в жабу перетворитеся. Забули, мабуть, хто моя бабуся?

Свекруха зблідла.

– Кажу вам один раз, мама. Побачу ваше обличчя частіше, ніж один раз на місяць – у жабу і на болото.

Скарги, наговори, підступи – в жабу.

– Не маєш права! – зойкнула Свекруха, – Я мати твого чоловіка! Бабуся твоїх дітей!

– Яких дітей? – ласкаво посміхнулася Василина, – Чим частіше ви до нас ходите, тим менше шансів, що вони з’являться. Так що? На болото?

– Куди це мама так швидко втекла? – запитав повернувшись Іван, – Навіть не попрощалася.

– Поспішала. Заслінку у печі відкрити забула, – незворушно відповіла Василина.

– Он воно що. А Бровко це їсти не хоче. Каже, роби, що хочеш, тільки не губи. Мама готувала?

– Ага.

– Я з нею поговорю, – Іван зніяковів, – Попрошу, щоб не заважала тобі.

– Не треба, – Василина грайливо підморгнула, – Щось мені підказує, що вона не скоро до нас в гості прийде.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page