fbpx
Історії з життя
Як же вона хотіла донечку! Щоб таку ж красиву, як її чоловік, чорнооку смугляночку, але з її характером. У неї чудовий характер – врівноважена, добра, вірна, співчутлива. Слова кривого не скаже ні про кого, а тим більше про любого Назара. Як же Насті з ним пощастило, чи одна дівчина на нього задивлялася, а таки їй він дістався. Її суджений

Вона в нього була закохана давно, а він зустрічався з іншою. Але якось доля звела їх в одну компанію на весіллі. Його дівчина чомусь на нього образилася і вирішила танцювати з лиш би з ким, а його ігнорувати. Він теж вирішив відплатити тим самим і під руку попалася вона.

Вона не танцювала, а летіла, як граційна пір’їнка, така ж тендітна і маленька, така ж ніжна. Назар протанцював з нею все весілля і провів додому. Але вже не на зло своїй дівчині, а тому, що йому було легко з Настею говорити, мовчати, йти… Вони почали зустрічатися і одружилися. Настя все чекала, коли у них з’явиться дитинка аби ще більше зміцнити їхню сім’ю. Чекала марно. Все частіше чула не такі вже й стишені розмови в її присутності, що таке кволе не може ощасливити нащадками , що такий красень міг би мати кращу, що скоро він її покине… Ці слова вкарбувалися в ній і така тендітна дівчинка танула на очах.

Ще через деякий час Настя зрозуміла, що чекає дитину. Боялася признатися Назару аби не давати марну надію. На огляді вирішили, що майже весь термін вона проведе в стаціонарі – надто високі були ризики і для мами, і для дитини. Вона була згодна на все аби лиш стати мамою. Що вона пережила важко описати, як боялася втрати найцінніший скарб, як боялася втратити чоловіка, якого так любила… Стали батьками в призначений термін, це була дівчинка! З чорненьким волоссячком і смугленькою шкірою. Як вони раділи! Назар плакав від радості, казав, що буде оточений найпрекраснішими жінками на світі.

Щастя було не довгим. Невідомо чи буде ходити, чи буде говорити… Настя дивилася на маленьку Єву і бачила, що дитина заплатить за її бажання втримати чоловіка. І така туга її накрила через себе, через нього, через людей. Чому так мало статися? За що? Хіба вона зробила комусь щось погане? Вона лиш хотіла велику родину… Хотіла так само сильно любити багато-багато карооких діток, його діток.

Зібрала речі – раз дитина платить за її самолюбство, хай же чоловік шукає жінку собі під стать. Мама з подивом зустріла на порозі:

– Що сталося? Він тебе вигнав?!

– Я сама пішла. Не хочу його бачити, – утирала сльози, але була тверда, як ніколи.

– Слухай, чоловіки по-різному реагують, я сама в розпачі… Але ви ще можете мати дітей, можете бути разом.

– Мамо, у мене вже є дитина і мені більше нічого не треба, – Настя замкнулася в кімнаті.

Коли Назар прийшов з роботи і не побачив дитини і жінки, то подумав, що вона в мами. Коли пройшла ще година і на вулиці стемніло, а їх ще не було, він захвилювався і зателефонував Насті. Та не брала слухавку, подзвонив тещі і почув відповідь.

Сидів в порожній квартирі і думав, як це без них. Без її сірих великих очей, лагідного дотику, теплих обіймів. Без своєї донечки, такої ж тендітної, як мама…

Теща відкрила двері і показала на кімнату. Вона гойдала донечку на руках.

– Ти чого так довго засиділася, – вдав ніби й нічого не сталося, – Вечори вже холодні, ще маленька змерзне.

– Я… Я…, – вона не могла вимовити, що лишає його для кращої дружини, дітей і родини.

Він взяв з її рук Єву, поцілував і пішов до дверей:

– Давай швидше. Завтра підемо до одного педіатра, кажуть він дуже хороший і може нам щось порадить.

Настя пішла за чоловіком. З ним теж було легко мовчати, бо вони розуміли один одного без слів.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page