fbpx
Історії з життя
Якась дебела жінка штовхнула Надію у тролейбусі, дівчина заточилася і мало не впала Віталію на плечі. Він роздратовано здригнувся і назвав її незграбою. Сподівався почути у відповідь щось різке, але раптом побачив, як сердиті блакитні очі наповнилися слізьми

Лютий… Дивуюся цій назві. Вона якась надто жорстка. Так, цей місяць холодний, але не злий. Он яке тепле свято нам дарує — День закоханих!

Згадала про цей день восьмирічна Вірунька й заходилася виготовляти із цупкого кольорового паперу троянду. Пелюстки у неї мали бути у вигляді сердечок. Такий подарунок готувала дівчинка татові та матусі — найдорожчим для неї людям, яких вона любила понад усе.

Батьки теж дуже любили свою єдину донечку. Її народження принесло упевненість, що щастя є, а мрії збуваються. Тому й назвали її Віталій і Надія — Вірою.

За матеріалами – ОГО.

А років за десять перед тим вони навіть не були знайомі, проте вважали, що кохання, можливо, існує, але не для них.

Віталій був надто самовпевненим. Із дівчатами зустрічався, але швидко розчаровувався: та — пихата, та — вередлива, та — плаксива… Всі не такі, жодна до душі не припала. А життя на місці не стояло, вже дивися — 35 від народження… Воно, звичайно, робота є, заробіток непоганий, поруч — турботливі батьки. Дехто з друзів навіть заздрили йому. Ніби все добре, але самотньо якось, порожньо.

А Надія весь час плекала надію, що зустріне вірного, люблячого, щедрого душею й обов’язково сильного чоловіка. Мріяла почуватися за ним впевненою і захищеною. Але такий не зустрічався. А тут уже на тобі — 30.

Вечір їхнього знайомства був сердитим і холодним… Якась дебела жінка штовхнула Надію у тролейбусі, дівчина заточилася і мало не впала Віталію на плечі. Він роздратовано здригнувся і назвав її незграбою. Сподівався почути у відповідь щось різке, але раптом побачив, як сердиті блакитні очі наповнилися слізьми. Дівчина низько похилила голову, а йому чомусь стало важко дихати. Вона так і вийшла на зупинці із похиленою головою. Віталій наздогнав її, почав перепрошувати, заспокоювати. Надія посміхнулася, коли почула, що він вважає себе “останнім бовдуром”…

Отак і відбулося їхнє знайомство. Згодом з’ясувалося, що в них є спільна тема для розмов — розчарованість у людях. Майже кожного вечора вони зустрічалися, щоб поміркувати про швидкоплинне кохання і про те, що людям вірити не можна…

З часом почали розповідати одне одному про власні проблеми й радощі, спільно приймали рішення у різних складних ситуаціях. А коли Надія поїхала на місяць у відрядження, Віталій раптом відчув, що йому не те що жити — дихати без неї важко. У день повернення чекав дівчину на пероні з букетом, обручкою і добре відомою пропозицією…

Життя скасувало їхню теорію про швидкоплинне кохання, вони впевнилися, що це почуття — найкраще, найпотрібніше і вічне. Якщо воно прийшло, та ще взаємне, — то всі дні — свято. Найбільшу радість їм принесло народження Віруньки — маленького сонечка.

Зростає дівча, купаючися у промінчиках теплого родинного вогнища, батькам і всьому світові на втіху.
У День закоханих Вірунька прибігла зранку до Віталія і Надії з великою трояндою і дзвінким “Вітаю!” А від них отримала м’яку іграшку — зайчика, що в лапках тримав червоне сердечко.

Щастя завжди десь поруч, воно чекає на нас. Потрібно лише вірити і не розчаровуватися в житті. Бо всі негаразди — тимчасові, а кохання — основа життя — вічне. У свій час воно обов’язково приходить до кожного!

Автор: Майя ЛОШКАРЬОВА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook