Оксана Іванівна завжди вважала, що розлучення – це справа молодих, які занадто юні і не вміють прощати один одного, не вміють домовитися. Думала, що розлучення може тільки ятрити душу двох.
– Якби мені хтось сказав, що я подам на розлучення після сорока років спільного життя з чоловіком, я б ні за що не повірила. Але я це зробила! Мало того, я стала щасливішою і шкодую, що не зробила цього раніше – розповідає жінка.
У них з чоловіком дві дорослі дочки і кілька онуків. Діти вже давно живуть окремо і Оксана залишилася жити з чоловіком наодинці.
Жили як і всі в їхньому віці. Чоловік працював на важкій роботі і вважав, що Оксана повинна йому в усьому догоджати. Те, що вона теж працювала, він до уваги не брав. “Я працюю важко, а ти ж просто вихователь у дитячому садку, ти не можеш втомлюватися на роботі” – говорив їй чоловік.
Тому все по дому повинна була робити вона, готувати, прати і так далі.
– Та й нехай, я вже звикла за стільки років, що всі домашні клопоти на моїх плечах. Але з кожним разом чоловік ставав все більш нестерпним. Все я робила йому не так. Замість слів подяки за все що я роблю для нього, я чула одні докори. А щозими він повторював одне і те ж, що не може дочекатися коли я на ціле літо поїду на дачу. Загалом, став діставати мене щодня.
В той час у Оксани Іванівни не стало батька, але він залишив їй у спадок квартиру. Вони порадилася з чоловіком і вирішили, що будуть здавати її в оренду.
Якось Оксана приїхала, щоб прибрати в квартирі, винести непотрібні речі і підготувати для здачі. І так замотався за цілий день, що вирішила там заночувати. Весь наступний день вона теж прибирала і закінчила тільки до вечора. Вирішила знову залишитися, а на ранок раптом усвідомила, що хоче так жити і далі. Жити одна і ні від кого не залежати. Саме тоді вона вирішила що потрібно розлучатися.
– Я подаю на розлучення – повідомила вона по поверненню додому.
Чоловік спочатку не повірив, а коли нарешті зрозумів, що вона не жартує, почав розмову на підвищиних тонах.
– Нічого не отримаєш, нічого! Зрозуміла ?! Підеш з порожніми руками!
– Та мені й не потрібно нічого, я піду жити в батьківську квартиру, там все є.
Після цього чоловік просив вибачення і благав залишитися.
– Як ти можеш кинути мене після стількох років?
– Вибач, але це моє рішення і його вже не зміниш – твердо стояла на своєму Оксана Іванівна.
Чоловік подзвонив дочкам і розповів все їм. Ті, звичайно ж, встали на захист батька і просили матір одуматися.
– А батьківську квартиру ви могли б продати і про онуків подумати! – сказала одна з них.
Але Оксана Іванівна не хотіла нікого слухати і зробила все, як і бажала. Ось уже рік живе одна і шкодує тільки про одне, що не наважилася на це раніше.
Чи правильно вчинила? Як ви вважаєте? Чекаю на ваші коментарі!
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
