Спочатку львів’янка Юлія кинула все – і відправилася підкорювати журналістські висоти в Києві, але можливостей в українській столиці їй стало мало і вона вирушила в далеку, вічно сонячну Австралію. Це країна, що знаходиться на краю світу і водночас – в центрі планети. Вона велика, незалежна і радісна. При цьому емігрантів там не чекають, як і всюди, там потрібно боротися за своє місце під сонцем. Юлія поділилася своєю історією Пише Газета.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ось для чого потрібно читати молитву “Отче Наш” сорок разів на день. Відчутна поміч і захист

Кажуть, якщо ти хоч один раз виїжджав, то далі буде легше. У мене була своя внутрішня міграція років з двадцяти, коли я вирішила, що жити в місті, де я народилася, немає ніякого сенсу (особисто для мене). Нічого особливо не стимулює. Рівень стресу низький, але і досягнень особливо ніяких. Я народилася у Львові, звідки мріяла поїхати, скільки себе пам’ятаю. Це було досить незвично, адже зараз, навпаки, всі хочуть туди переїхати, а я просто зводила з розуму маму та друзів, що як з’явиться можливість, тільки й мене тут бачили. Найближчі місця для переїзду для мене були Київ або Польща. Вибір був зроблений. У Києві я прожила приблизно 8 років. Оглядаючись назад, я можу сказати, що це були круті 8 років. І далі буде ще крутіше, головне не зупинятися…

У Сіднеї я вже понад троє років. Перший рік я вчила англійську і два роки навчалася в університеті (тут зараховують частину предметів, якщо ти вже мав вищу освіту). Найскладнішим виявилась мова. Тут, як в Європі чи в Америці, гіпотетично розуміють, що ти іноземець і твоя англійська є другою після рідної. Однак в Австралії не дуже люблять прислухатися, що ти там зі своїм акцентом говориш, не люблять напружуватися. Було і таке, коли я починала говорити, мене переставали просто слухати і йшли собі далі. Це просто потрібно прийняти. Хоча такі дурні ситуації – рідкість.

В основному австралійці дуже приємні та розслаблені люди. Тут запросто вітаються на вулиці з незнайомцями та можуть завести small talk. Просто не люблять інших, тих, хто відрізняється. Австралія мала довгу історію з міграційними хвилями протягом останніх 100 років. І зараз, коли емігрантів приїжджає все більше і більше, вони й напружуються все більше. Колись тут офіційно була white policy, а тепер все красиво і толерантно і в очі тобі ніхто нічого не скаже. Але ніхто з розпростертими обіймами також не чекає. Це міф. Якщо хочеш отримати таку ж роботу, як австралієць, треба бути вдвічі краще і знати мову майже ідеально.

Як і всюди була проблема з соціалізацією. Вдома я була журналістом і знала тисячі людей – робота така. Коли я приїхала сюди, то знала від сили максимум десять осіб. Я була повністю відрізана від суспільства. Мені пощастило, перші 8 місяців я прожила в будинку своєї сім’ї, мене дуже підтримували, тому дуже сумних емігрантських історій у мене немає. В Австралії діють дуже серйозні обмеження, якщо ти студент. Працювати можна тільки 20 годин, чого не тільки на навчання, але і просто на життя не вистачить. Тому варіант або приїжджати з грошима (а це близько $100 000) або працювати нелегально, як багато студентів робить, в ресторанах тощо.

Роботу знайти важко, але мені завжди щастило. На даний момент я закінчила університет (IT) і працюю у фінансовій компанії Junior Digital Producer. Для того, щоб отримати цю роботу, я пройшла програму стажування (майже неоплачувану) в Digital Agency. Той факт, що я вже мала одну вищу освіту і досвід роботи з контентом, дуже допоміг мені. Хоча в основному тут не австралійський досвід роботи мало кого цікавить. IT – це практично остання спеціальність (ну, може, ще кухар), маючи яку іноземцю тут можна отримати пристойну роботу.

Мені подобається австралійський погляд на життя, коли кожен живе, як хоче, і нікому не заважає. Тут вміють насолоджуватися простими речами та мають в цілому позитивне мислення. Коли я бачу тут когось з кислим обличчям – це майже завжди ознака, скажімо так, слов’янина. Тут все смачно, солодко і красиво. І я скажу так – як корабель назвеш, так він і попливе. При цьому я не можу сказати, що тут є щось, до чого я не можу звикнути. Люди як люди, просто інша культура. Але все залежить від людини. Якщо він відкритий і готовий впускати нових людей у своє життя, то вони й прийдуть. Ми всі маємо набагато більше спільного, ніж те, що нас розділяє. Просто питання в тому, що вибере людина.

Після трьох років проживання в Сіднеї можу сказати, що відчуваю себе випускником університету, який отримав хорошу стартову роботу і цікаві варіанти розвитку кар’єри. Я ціную можливість подорожувати та працювати у всіх куточках планети.

Говорячи про улюблене місце в Австралії, я буду супер стереотипна – адже це пляж Бондай, улюблене місце проживання всіх євреїв колишнього Радянського Союзу. Такий собі Сіднейський Брайтон Біч. Це моє місце, яке дарує сили. Ще одне прекрасне місце, без якого життя свого не уявляю – це йога-студія біля будинку. Якби мені хтось сказав, як буде важко ці три роки, я б ніколи не переїхала до Австралії. У мене були стереотипи, що не треба змінюватися і так прокатить. Чи не катить.

Ми мало що знаємо про інші країни, культурі та навіть расу. Мені ніхто не вірить, що в Україні живуть в основному монокультурні, монорелігійні люди, які виглядають практично однаково. Для решти світу це вже давно забутий міф. В Австралії я побачила зовсім інший соціальний зріз. Тут живуть і працюють люди майже з усіх країн світу. З якихось богом забутих індонезійських островів і багатомільйонної Індії. Я знаю людей з Філіппін, Малайзії, Південної Африки та Латинської Америки, чого ніколи б не сталося в Україні. У всіх різний рівень освіти. Хочу відзначити, що нам дуже пощастило нарoдитися в Україні та отримати нашу освіту, і ми навіть не уявляємо, як бiдно і без найпростіших побутових речей люди живуть у світі. Це особливо помітно на контрасті з Австралією, де ці люди готові працювати за копійчану зарплату і жити вдесятьох в одній кімнаті.

Мало хто знає, що в Австралії є величезна проблема з аборигенами. Одна з найбагатших країн світу має цілі поселення людей, які живуть в жaхливих умовах. Нещодавно я приїхала з центральної частини Австралії, де аборигени живуть трохи краще, можуть отримати роботу в резерваціях біля Улуру, у них навіть сухий закон в поселеннях через проблеми з алкoголем. В кінці країни вони повністю ізольовані від суспільства і їх просто намагаються не помічати, вони як люди-тіні. Еміграція, на мою думку, огoлює людську сутність. Не важливо, як людина веде або позиціонує себе в зоні комфорту. Має значення, як людина діє в стрeсовій ситуації, які її якості видно в першу чергу, коли ні суспільство, ні сім’я, ні виховання не впливають і не тuснуть на неї. Я тут зустріла багатьох людей, які вдома, мабуть, були досить нормальними людьми, але тут стали закінченими гнuдами. Що я хочу сказати, хочеш дізнатися справжнього себе – купуй квиток і готуйся до пригод.