fbpx
Історії з життя
Якби не неймовірна втома, Даша ніколи б не наважилася перечити свекрусі. Але тут вона мала вибирати – або послухатися і впасти, або послати всіх куди-подалі і мати можливість хоч трохи відпочити. — Володя весь день був удома! Міг би собі і поїсти приготувати і сорочку попрасувати! Та й ви могли б не сидіти дві години, чекаючи мене, а погодувати сина, раз він сам не може!

Даша йшла додому, буквально падаючи з ніг від втоми. Єдине її бажання зараз було потрапити додому і, хоча б, присісти.

— Дарино! Ну як так можна? — на порозі її зустрічала улюблена свекруха Іра Сергіївна. — Я уже дві години тут сиджу, чекаю тебе.

— А що сталося?

— Як це: “що сталося?” У тебе чоловік голодний сидить!

— Та ж в холодильнику суп є, – Даша нарешті втомлено опустилася в крісло.

— Ей! Ти що? Який суп на вечерю? Іди і зараз же приготуй що-небудь підходяще! Володі завтра на співбесіду — потрібно сорочку йому попрасувати і туфлі начистити! Ти чого розсілася?

— Так! — якби не неймовірна втома, Даша ніколи б не наважилася перечити свекрусі. Але тут вона мала вибирати – або послухатися і впасти, або послати всіх куди-подалі і мати можливість хоч трохи відпочити. — Володя весь день був удома! Міг би собі і поїсти приготувати і сорочку попрасувати! Та й ви могли б не сидіти дві години, чекаючи мене, а погодувати сина, раз він сам не може!

У кімнаті повисла тиша. Іра Сергіївна, витріщивши очі, стояла і дивилася на невістку, що посміла ослухатися. Жінка була впевнена, що Даша до скону їх сім’ї зобов’язана. Приїхала з якоїсь провінції, ні кола не двора. Дивом полонила Володю і заселилася у велику, двокімнатну квартиру, що залишилася після бабусі.

— Так як ти смієш? — нарешті прийшла до себе свекруха. — Та ти на кого голос підвищуєш? Забула, звідки тебе витягли? Так ти нам ноги мити повинна і воду пити!

— Ага! Зараз, тільки води наберу і почну! — Даша насилу піднялася з крісла і пішла в спальню. Там вона дістала валізу і почала збирати речі. Тільки б не впасти!

— Ти куди це намилилась? — в дверях спальні стояв Володя.

— Йду від вас з матінкою! — байдуже промовила Даша, продовжуючи збирати речі.

— Тобто, йдеш? — сторопів чоловік.

— Тобто, на зовсім. На розлучення теж сама подам – ​​не хвилюйся!

— Ти з глузду з’їхала? — за спиною Володі з’явилася Іра Сергіївна. — Чоловік голодний, неприбраний, а вона гуляти пішла!

— Не гуляти, — Даша відштовхнула чоловіка і вийшла в передпокій, — а піти з вашої дорогоцінної квартири!

— А хто ж буде за неї платити? — витаращила очі свекруха.

— Ну, чия квартира — той нехай і платить! А я тут взагалі навіть не прописана!

— Ще чого! Будемо ми кожного зустрічного прописувати! Щоб ти потім нашу квартирку до своїх рученят прибрала?

— Ну от… Прощавайте! — Даша втомлено махнула рукою і вийшла з квартири. Вона насилу добрела до ліфта і спустилася вниз. Сяк-так тягнучи валізу, дісталася до проїжджої частини. Брела уздовж пустої дороги, поки не натрапила на зупинку. Сил вже зовсім не залишилося і дівчина опустилася на лавочку.

Вона не знала чи давно вже тут сидить, але сили піднятися і йти далі не було. “Будь що буде!” — вирішила Даша, закрила очі і провалилася в забуття.

Звідкись здалеку почувся шум мотора.

— Дівчино! Агов, дівчино! З вами все гаразд? – хтось кликав її, але у Даші не було сил навіть відкрити очі. Якась невідома сила підняла її в повітря і кудись понесла.

***

Вона прокинулася від шуму працюючого телевізора. Пахло смачною випічкою і… якимось ліками. Насилу розплющивши очі, Даша побачила, що знаходиться в незнайомій кімнаті. Вона піднялася і оглянулася. Кімната була великою, зі смаком обставленою спальнею. Поруч з ліжком, на тумбочці, стояв стакан з водою і кілька видів ліків.

— Проснулась? — в кімнату увійшла жінка похилого віку в білосніжному фартусі. — От і добре! Зараз покличу Олександра Вікторовича.

Але кликати не довелося. До кімнати вже входив високий молодий чоловік. Він широко посміхнувся Даші, присунув до ліжка стілець і сів на нього.

— Привіт! Як ти почуваєшся?

— Добре…

— Ти нас налякала.

— Пробачте… А як я…?

— Я повертався із зустрічі і помітив тебе на зупинці. Ти була без свідомості. Привіз додому, викликав свого знайомого доктора. Він оглянув тебе, примудрився напоїти ліками. Як вийшло, що ти втратила так багато сили? Хоча ні! Не говори поки – тобі ще важко! Краще ходімо снідати! Зможеш?

Даша кивнула. Олександр допоміг їй встати, провів до ванни, почекав поки вона вмиється і повів в їдальню, де вже був накритий стіл.

Після сніданку вони перемістилися в вітальню.

— Ну тепер можеш розповідати, якщо звісно хочеш.

— Та, а що тут розповідати. Я вчителька. Класний керівник. Зараз у нас йдуть перевірки, проміжна атестація і ще підготовка до міжшкільних змагань з мого предмету. На роботі буквально живу. А вдома безробітний чоловік, який потребує гарячої вечері і чистих сорочок. Ось, мабуть, організм і здав… — Даша винувато посміхнулася. — Я вчора прийшла додому, а там свекруха почала лаяти мене, що за Володею не доглядаю належним чином. Що живу в їх квартирі на всьому готовому, невдячна. Я розізлилася, зібрала речі і пішла.

— Овва… Тільки це було не вчора… – Олександр задумливо подивився на дівчину. Вона здивовано дивилася на нього. – Сьогодні неділя. Ти була в відключці майже дві доби.

— О Боже!

— Пробач мені, будь ласка! — стрепенулася Даша. — Я зараз же піду!

— Я розумію, що це не мої справи, але куди ти підеш?

— У подруг поживу, поки не підберу собі якесь недороге житло…

— Дашо, не подумай нічого поганого, але ти можеш залишитися у мене. Мене все одно вдома не буває, а квартира велика. Світлана Юріївна тобі допоможе влаштуватися — це покоївка, ти її бачила.

— Але… Мені не зручно!

— Та припини! Знайдеш житло — з’їдеш.

Даша залишилася. На наступний день вона подала на розлучення. Володя кілька разів приходив до неї на роботу. Спочатку намагався влаштувати концерт, але шкільний охоронець охолоджував його запал обіцянкою викликати поліцію. Потім благав і просив вибачення.

Так тривало доти, доки в один з вечорів за Дашею не заїхав Олександр.

— Був поблизу — вирішив тебе зустріти, — сказав він, беручи її за руку і не звертаючи уваги на Володю.

— Ей! — вигукнув той. — Прибери руки від моєї дружини!

Олександр повернувся до Володі і відповів:

— Колишньої дружини. І більше, щоб я тебе поруч з нею не бачив!

Володя ретирувався. Він був боязкий за вдачею і боявся будь-яких конфліктів з сторонніми людьми. Але на зміну йому стала приходить Іра Сергіївна.

— Безсовісна! — не вгавала вона, зустрічаючи Дашу біля шкільних воріт. — Хто повинен за квартиру платити? Я? Ти в ній живеш!

— Я вже місяць в ній не живу! А до цього все платила! Нехай тепер ваш синочок платить! — відповідала їй Даша.

— Звісно! Завела собі нового коханчика — рідний чоловік байдуже! Всім вам заїжджим тільки одного треба!

Охоронець все-таки викликав поліцію і розлючену жінку відвезли у відділок. Олександр почав регулярно зустрічати Дашу з роботи. Іноді вони разом ходили в кіно, іноді сиділи в кафе.

Молодий чоловік виявився дуже хорошим і цікавим співрозмовником. Даші було цікаво з ним спілкуватися і взагалі проводити час. Одного разу, після чергових посиденьок з Олександром в кафе, вона довго не могла заснути. Вона все думала і думала про нього і, нарешті, зізналася собі, що закохалася.

“Потрібно терміново їхати!” — вирішила вона. Визначившись зі своїми подальшими діями, Даша вирішила сходити на кухню, випити чаю. Все одно не спиться. На її подив, там же знаходився і Олександр. Він задумливо розглядав вміст свого келиха.

— Не спиться? — тихо запитала Даша. Олександр здригнувся і повернувся до неї.

— Ні. А тобі?

— І мені…

— Вип’єш?

— Я взагалі-то хотіла чаю… Але можна і… що там у тебе?

Олександр дістав чистий келих і хлюпнув в нього трохи червоного. Підійшов до Даші і простягнув їй. Коли вона брала з його рук келих, їх руки стикнулися і немов блискавка пройшла між ними.

*

Даша збирала сумки. Друзі допомогли знайти їй недорогу квартирку на околиці і вона поспішала покинути квартиру Олександра. Минула ніч дала їй зрозуміти на скільки сильно вона закохалася в хлопця і як їй буде важко, якщо вона зараз же з ним не розлучиться.

— Ти куди? — в дверях стояв розсерджений Олександр.

— Я знайшла непогане житло, — намагаючись, щоб посмішка була природною, вимовила Даша,— більше не буду тебе обмежувати.

— А хто тобі сказав, що ти мене обмежуєш? – Олександр ступив до неї. – Чому ти втікаєш від мене? Я щось не так зробив?

— Ні, Саш. Все гаразд. Просто… — Даша не могла підібрати відповідні слова.

— Просто, я для тебе нічого не значу? А те, що було сьогодні між нами?

— Сашо, я не знаю… Я боюся ..

— Чого?

— Своїх почуттів ..

— Якщо вони такі ж, як у мене — давай боятися їх разом. Тут. Не потрібно їхати!

Він підійшов до неї і міцно поцілував.

Автор: Віра С.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page