Марина і дітей своїх так само ростила в тиші і спокої, від них не чути було крику, вони навіть гралися якось мовчки, а як вже приходив чоловік з роботи, то вона перетворювалася в саму люб’язність – на стіл поставить, пульт від телевізора подасть, в очі лиш заглядає та питає чого треба.
Де б я після роботи таке кіно чоловікові влаштовувала. Але ж Петро такий, що може й за скатертину потягнути в разі чого, тому я лиш Марині співчувала і вважала, що жінка має мати в хаті слово, а не лиш очима кліпати та за руку гладити.
Я так все знаю, бо ми й сусіди недалекі і ще й чоловіки разом працюють, тому про характер Петра мені не треба розказувати. І ось приходить мій чоловік і каже:
– Петро пропонує відзначити Новий рік разом, що скажеш?
– Ні, знову буде дурниці ляпати, а мені мовчати?
– Слухай, його підвищили і він тепер наче мій начальник. Я не можу відмовити.
– А я можу. Не хочу і все, це ж не по роботі.
– Так, але він каже, що ми сусіди і ще й непогані стосунки у нас, діти роз’їдуться теж по компаніях бо великі, то й ми можемо відпочити. Запрошує до них у гості.
– Що я там не бачила. Якщо й відзначати, то десь в гарному місці, – кажу я вже на те, – або в горах, або ніде. Так йому й передай.
Я так сказала, бо знала, що Петро ще той скнара, він краще буде у себе в домі, ніж десь їхати.
І уявіть моє здивування, коли він погодився. Зняли вони хатину, до нас ще три пари приєдналися, ми розподілили хто, що готує і як додому.
І от ми вже всі приїхали, Петро найголосніший, командує, де шашлик смажити будемо, вибирає собі найкращу кімнату, Марина його мовчки за ним слідує. Далі дивлюся, а він і речі сам з машини принесе, не те, що ми на рівні з чоловіками тягаємо, а Марина собі так легенько.
Далі так само ми всі готуємо та крутимося, а Марина стіл сервірує та губи малює, а Петро до нас:
– Марина вже все зробила, а ви всіх затримуєте. Рухайтеся!
Я лиш очима кліпаю вже сама.
– Ти своєю жінкою командуй, а до нас не берися, – кажу я йому, хоч чоловік мене й за руку сіпає.
– Моя жінка все зробила, то чого я маю до неї говорити? А ви не справляєтеся, ми ж усі хочемо свято зустріти вчасно.
І отак весь вечір: там пересісти, бо Марині дує, там Марині найкращий шматочок, бо вона любить скоринку, там Марина перша йде в сауну, бо вона не любить коли вже всюди багато води і вона може послизнутися. А вона його лиш за руку тримає і гладить та мовчить.
І так само після свята, ми всі вимивали після себе хатинку, а Марина легенько ліжка перестелила і все, вони зібралися і додому поїхали.
Коли ж і ми їхали додому, то я вже перед чоловіком не спинялася:
– Ти бачиш, як треба жінку берегти? Як він навколо неї крутиться, як він все найкраще для неї? А ти мене хоча б раз перед своєю матір’ю захистив, а то сидиш і мовчиш, коли вона одне і те ж двадцять років говорить на мене.
– Та що ти починаєш, – белькоче чоловік.
– Я правду кажу.
– Та ти те й робиш, що все на голос та на публіку, – відказує той.
І я задумалася, що я скільки б не говорила. як би голос не підвищувала, але толку ніякого, я не маю в своїй родині такого відношення і вже, певно, мати не буду. От як їй вдалося так чоловіка до себе пристосувати, як то кажуть, без писку?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
